Я йшла нічого не помічала навколо себе.І ще як назло почав лити дощ,телефон розрядився,все моє тіло промокло до кісток.
Ця тиша навколо трохи насторожувала.
Але тут я почула звук двигуна позаду себе.То був Ден,який шукав мене.
Він зупинився біля мене:
-Сідай до машини,бо промокнеш.
-Не потрібно, я сама доберусь.
Машина зупинилась,він вийшов із машини,підбіг до мене,взяв на руки і затяг до машини.Я як завжди почала верещати,немов скажена.
-Відпусти мене,відчепись,а ну відрий машину покидьок!!!!!!!
Він на це не звертав уваги,він закрив мені мій рот своїм поцілуком.Так пристрасно і водночас ніжно він мене цілував.І я заспокоїлась.
-Я чекатиму скільки завгодно.Я тебе не підштовхую.-прошепотів він мені.
-Відвези мене додому будь ласка.
-Так,звісно.
Через пів години я була дома.Батьки мої спали,тож я спокійно пішла до своєї кімнати.
На ранок ця прогулянка моя далась в знаки-в мене піднялась температура,голова жахливо боліла.
Зателефонувала я Алексу і сказала,що я захворіла і мене в школі не буде.
А може це й до кращього.В мене буде час все обдумати.
Та не на довго,мама влаштувала мені такеееее.....Що мені стало соромно,що втікла зі школи і не повідомила про це маму.Та я пропросила пробачення,а в моєї мами добре серце то вона мене не покарала.
Ден дізнався,що я захворіла і одразу примчався до мене.Набрав мені стільки фруктів,що я могла тиждень їх їсти.
-Це я винен,що відпустив тебе.Потрібно було тебе тримати і нікуди ніколи не відпускати.
-Та заспокойся все добре,я ж просто прихворіла.
-Так все тепер я буду піклуватись про тебе.
Ден пішов на кухню і зробив мені чай із малини.І так просиділи ми весь день разом.Я себе почувала такою щасливою,адже поряд зі мною кохана людина,яка піклується про мене.
Як хочеться розтянути цей день на все життя:*
