Сьогодні я нарешті піду до школи,адже тиждень хворіла,а Ден всього два рази до мене приходив.Якісь в нього справи були.
Я ТАК ЗА НИМ СКУЧИЛА,ТАК ХОЧЕТЬСЯ ПОСКОРІШЕ ОБІЙНЯТИ ЙОГО ,ТАК СИЛЬНО ТА ВОДНОЧАС НІЖНО.
Я швидко залетіла на кухню взяла яблуко і побігла до школи.Мама,як завжди накричала на мене:
-Яблуко це не їжа!!!ЗРАНКУ ПОТРІБНО СНІДАТИ,ТИ ЩО ХОЧЕШ ХОДИТИ ЗА ВІТРОМ???ПОВЕРНИСЬ І ПОСНІДАЙ!!!!
-Мамуль,я тебе дуже дуже люблю,та я поспішаю.
На подвір'ї школи зустріла Алекса,я так за ним сумувала.
-Моє ти сонечко,я так сумувала за тобою:*
-Лі,я теж:*
МИ кріпко обійнялись і пішли до школи.
Хм...Дивно знову машини Дена немає.Сумно:(
Алекс побіг в біологічний клас,щоб віддати наші реферати,а я його стала чекати.
Та позаду відчуваю,що хтось підкрадається.
-Вгадай хто?-закривши очі сказав хтось.
Я одразу зрозуміла,що Ден.По голосу і по його запаху головозносящих парфумів.Я вирішила його підстібнути:
-Найл?Нік?Ліам?хм....навіть не знаю!Гаррі???
-Який Гаррі?Який Нік?Хто це такі???-роздратовано кричав Ден!-вони давно до травматолога не ходили,так я можу влаштувати.-!!!
-Та заспокойся ти вже!!!Я ж жартую.
І знову цей солодкий поцілунок,який я скільки днів чекала.
Та настрій Дена тут же змінився.
-Нам потрібно серйозно поговорити.-сказав Ден.
Я трохи перелякалась.
-Ну давай поговоримо.
-Я маю на місяць поїхати з міста!-сказав коханий засмученим голосом.
В мене починають виступати сльози:
-Як?Куди?Чому?-вже хлюпаючи носом говорю я.
-Ну маленька не плач.Так потрібно.Всього місяць.Один єдиний.
Він міцно мене обійняв.Мені так не хотілось його відпускати.
-Ти прийдеш мене проводжати на потяг???
-Звісно прийду.А о котрій годині він?-запитала я.
-Сьогодні о 22:45 потрібно вже від'їжджати.На вокзалі зустрінемось.
Поцілувавши мене він зник.Я цілий день не могла отямитись,що він їде від мене на місяць.Це буде найжахливіший місяць.Я ходила сама не своя.
Ось вже 21:00 я починаю збиратись.Сіла на підлогу і почала думати,що йому таке подарувати,щоб він про мене згадував.Оооо....подарую йому мій щасливий амулет,який я ношу біля серця.Амулет у вигляді сердечка,який відкривається,а в середині моє фото.
Маму я повідомила,що повернусь скоро і я поїхала до вокзалу.
Ден мене вже там чекав.Ми стояли півгодини поряд держачись за руки.Я все плакала,плакала,а Ден мене заспокоював.
І ось вже прибув потяг.В мене сльози самі потікли по щокам.Ден витер їх рукою,поцілував мене на останок. Зайшов у потяг.Рушив потяг.І тут Ден виглянув в вікно і закричав на всю залізничну станцію:
-Лі,Я КОХАЮ ТЕБЕ.КОХАВ І БУДУ КОХАТИ ЗАВЖДИ!!!!!!!
ЦІ СЛОВА МЕНЕ ТАКА ВРАЗИЛИ.Я ВСЛІД КРИКНУЛА:
-Я ТЕЖ ДУЖЕ.Я БУДУ ЧЕКАТИ ТЕБЕ.
ТА ВІН НА ЖАЛЬ ЦЬОГО НЕ ПОЧУВ,БО ПОТЯГ БУВ ВЖЕ ЗАНАДТО ДАЛЕКО........
