Вечір був і справді чудовим, і все у ньому було ідеальним. Простір заповнювали аромати дорогих парфумів, приємних і не дуже. Стукіт підборів змішаних з тихим дзеленчанням келихів, шепотом, сміхом і навіть реготом. Довкола сяяло сотні ламп і лампочок, що по особливому підкреслювали витонченість і відтіняли вроду і розкіш жіночої статі. Все це перемішувалося з блиском святкових вбрань, посмішок, і натовпом від бажаючих привітатися, або познайомитися. Така атмосфера створювала приємний гомін, що налаштовував на святковий настрій, і навіть таки трохи п'янив.
Але в якийсь момент, я відчула, що святковість всередині змінюється на паніку. Мені стало затісно під прицілом такої зацікавленості, що була для мене геть незвичною. Хвилин за десять цієї ніким не розділеної уваги, бо, як на зло, винуватець, і мій супровідник кудись терміново відійшов. А ще запевняв, що то не на довго. Я відчула як нестерпно, палають щоки, і здавалося, усі погляди спрямовані на мене. В горлі пересохло, почало нудити і злегка пішла обертом голова. Тому глибоко вдихнувши і швидко обвівши поглядом розкішне приміщення, я знайшла непримітний куточок, і обережно відійшла, спробувавши стати непомітною. І справді якийсь час мене ніхто не турбував. Потім, ніби з під землі зявився Ярослав, хоч і ненадовго, але я знову відчула себе у безпеці, і спробувала розслабитися. Ми пройшлися залом, і мабуть, помітивши мою знервованість, запитав, як я. На що збрехала, що все просто чудово, і цей вечір просто чарівний. Але настав час його промови, і залишивши мене саму він вийшов на невеличку, мабуть, спеціально облаштовану сцену. Він говорив, і я разом з усіма присутніми з захопленням, і навіть якимось збудженням, чи то навіть, жадобою до його щирості уважно слухала його. Бо все сказане ним торкало мене до глибини душі. Можу заприсягтися власною душею, що кожне сказане ним слово йшло з глибини серця. Він турбувався про компанію, людей що працювали з ним, і у відповідь на це усвідомлення, всередині мене стало тепло і затишно. І мені хотілося ділитися цим затишком. А може все ж це алкоголь так впливає? Я і забула рахувати скільки випила. Офіціанти уважно слідкували, щоб мій келих не порожнів.
Відразу по завершенню промови і оплесків, заграла жива музика, і посміхаючись Ярослав підійшов, щоб запросити мене на танець.
— Але я не вмію, — чесно зізналася.
— Тобі нічого робити не доведеться, просто довірся мені.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Лілея
ЧиклитВсе життя вона вважала себе гидким каченям, і була залежною від чужої думки, а для своїх невдач завжди знаходила виправдовування та винних. Але її важкохвора мати, що оберігала завжди від світу та болю померла. Тепер в неї не залишилося іншого вибор...
