Лілея

Глава 45

Ліля

Останні хвилини перед відкриттям виставки я провела у ванній кімнаті перед дзеркалом. Перевіряла, як сидить сукня. І звісно поправляла свою нову зачіску. Адам мав рацію, коли казав, що до моєї форми обличчя чудово пасуватиме подовжене каре. І я повністю з ним згодна. Хоча було незвично бачити себе розплетеною і постійно хотілося укласти волосся за вуха. Та мені дуже подобалось відображення у дзеркалі. А ще завдяки доглядовим засобам, які він порекомендував, волосся було дуже рівним гладким та блискучим. По той бік скла на мене дивилась наче оновлена Ліля. Ця, що вже досягла того, про що мріяла. Це була Ліля з майбутнього. Та насправді я лише на початку свого шляху. Він нелегкий, але воно того варте.

Я вийшла до вітальні і побачила як Ярослав розмовляв з журналістом.

Почути з його уст, що я його дівчина було надто приємно. Хоч це і неправда, та я граю цю роль скільки буде потрібно.

— До речі, де вона? — занепокоївся чоловік.

— Я тут, — мовила і стала для світлини. Я дивилась на камеру, і спалах добряче мене засліплював. Та це не завадило побачити його погляд. Ярослав ніби не впізнав мене. Не міг повірити, що я можу бути такою. Такою, як дівчата, до яких він звик. Але що ця зовнішня краса варта без внутрішньої? Сподіваюся, він це розуміє.

— Я б не впоралась без моєї любої Зоряни, — підійшла до подруги.

— Ми чудова команда! — дівчина обійняла мене.

Насправді я б хотіла почути, що скаже мені Ярослав. Чи про мою нову зачіску, чи про нашу останню пригоду. Але тоді зовсім не було на це часу. Доводилось зустрічати відвідувачів, з кожним трохи порозмовляти. Адже всім було цікаво і про виставку, і про мене. А пізніше Ярославу хтось зателефонував.

— Кур'єр привіз документи на розлучення, піду заберу, — сказав на вушко і пішов.

А я залишилась з гостями і насолоджувалась виставкою. Дивлячись на результат своєї роботи, я була безперечно задоволена. Ми обговорювали роботи художників, розмірковували про їхні сенси і просто вели світські бесіди. Що могло зіпсувати такий момент?

До вітальні зайшов Мирослав. В білій сорочці, що підкреслювала його засмагу. Він аопрямував прямісінько до мене, як тільки помітив, що я стою неподалік.