Лілея

Глава 26

— Боже, та заспокойтеся, нічого ж не сталося. І це б ви мали вибачитися, за те що наступили мені на ногу. Ви ж навмисно це зробили, чи не так, Світлано? З боку мене за руку тиркав Ярослав. Всім видом показуючи, що я маю вибачитися.

— Ти ще рот до мене відкриваєш?

— Загалом я чекаю, щоб ви перепросили?

— Ліль, просто ходімо!

— Е ні, стійте, — схопила мене за руку Свєта, — це я маю вибачитися? Ти серйозно думаєш, що я буду просити вибачення, перед такою як ти?

— А що зі мною не так, чому це ви не перепросите, коли винні?

— Слухай ти, — і вона сильніше стиснула мою руку, я спробувала вирватися, але марно. І Ярослав явно не мав бажання приймати в цьому участь. Від цього я не на жарт почала злитися. Бо що, в дідька, відбувається?

— Відпустіть мене, — чемно попросила я.

— А то що? — Глянула з викликом на мене жінка. Мені здалося, або їй приносить задоволення принижувати інших, — що ти мені зробиш, дурна ти кобила?

— Та як ти смієш? Хто ти така, щоб так говорити зі мною. Я від люті і бажання допекти теж перейшла на "ти". І я вільною рукою штовхнула Світлану, не сильно, але цього було достатньо, щоб та відпустила мою руку та відступила на кілька кроків. Відразу я навіть подумала, що дівчина впаде, але все обійшлося.

— Я тобі влаштую, клята ти стерво.

Але відповісти мені не дали змоги, бо схопивши мене за руку, Ярослав буквально силою тягнув мене до авто.

— Що ти влаштувала? — З докором в голосі запитував Ярослав?

— Я? Це я влаштувала?

— Все, не маю бажання обговорювати це по дорозі. В авто поговоримо, а ще краще взагалі вдома.

— Я не буду з тобою нічого обговорювати. Взагалі не говоритиму до тебе, якщо ти сліпий і нічого не бачив.

— А що я не бачив, як ти штовхнула мою колишню?

Він відпустив мою руку, щоб зручніше було жестикулювати. І я скористалася цим, щоб перейти на інший бік вулиці. Я просто не хотіла з ним говорити. В середині вирувала лють, через Світлану, яка поводила себе, м'яко кажучи, не гарно. А тепер ще й Ярослав, що накинувся на мене, ніби це я одна в усьому винна.