Майже всю дорогу я проспала. В цій машині було так комфортно, м'яко і температура ідеальна: не жарко, не холодно. Ось що значить дорога машина.
А просинатись я почала вже у Львові, коли ми заїхали на стару бруківку, якої у місті вже не так багато і залишилось, адже всюди замінюють потроху на нову, рівнішу. Під вібрацію і звуки міста, які ледь-ледь було чутно за закритим вікном я відкрила очі і не втрималась від бажання потягнутися. Адже автівка хоч і зручна, та сидячи їхати не найкращий варіант.
— Я казав тобі сідати назад, там би прилягла, або сидіння могла опустити, — промовив Ярослав.
Я не одразу зорієнтувалась що це до мене, бо перебувала ще десь між сном та реальністю.
— Все нормально, — тільки і змогла хрипло вимовити.
Зовні виднівся Львів, який я уже встигла зненавидіти. Всі мої надії розбились тут. А я знову сюди приїхала, і знову з мріями і сподіваннями. Лиш би на цей раз все було по іншому. Зроблю все для цього. Так швидко я не здамся.
— Ми скоро будемо вдома, — офіційно заявив хлопець.
Я мимоволі відірвала свій погляд від людей, будівель, транспорту і перевела його на чоловіка.
Він знову так гарно вів машину. Наче плив між будинками на своєму розкішному кросовері. Його рухи були такі плавні і непомітні, наче він нічого і не робить, а машина їде на автопілоті. Так ніжно торкається керма, наче це якась коштовність. Як впевнено і розслаблено він сидить, ніби все йому по плечу. Чого це я так залипла на нього. Відвернулась в протилежну сторону.
— Як ти почуваєшся? — знову привернув увагу до себе.
— На диво, набагато краще, — зізналась йому.
— Тобі просто було треба повернутись до Львова, — з посмішкою вимовив Ярослав.
— Ой, — роздратовано видала, — Ти так любиш цей свій Львів.
Я трохи розлютилась, бо поки що Львів для мене виявився великим розчаруванням.
— Справа не в тому, що я люблю Львів, а в, тому що ти його не любиш.
Я глянула на нього, намагаючись збагнути, що він хоче мені донести.
— Сьогодні так тепло, — продовжив, — тобі ж корисне свіже повітря?!
Останні слова наголосив і було видно що йому не потрібна моя відповідь.
— А поїхали ще прогуляємося, — сказав веселим голосом і вмить викрутив кермо.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Лілея
ЧиклитВсе життя вона вважала себе гидким каченям, і була залежною від чужої думки, а для своїх невдач завжди знаходила виправдовування та винних. Але її важкохвора мати, що оберігала завжди від світу та болю померла. Тепер в неї не залишилося іншого вибор...
