Лілея

Глава 38

Ліля

Після смачного сніданку і, звісно, запашної кави, без якої я тепер не знаю як жити, дякуючи Ярику, ми пішли на виставку. Чоловікові потрібно ще поговорити, з деякими потенційними партнерами та й іншими корисними для бізнесу людьми.

Тому, переступивши поріг зали, де була виставка, він власне і зайнявся вишукуванням даних осіб, а мені сказав зайняти себе чимось. я взялась розглядати експонати. Виявилося, що це інтерактивна виставка, де можна не лише торкатися експонатів, а й всіляко взаємодіяти з ними. Я підійшла до міні білборда з магнітною поверхнею. Поруч лежали різні елементи на магнітах, які можна було чіпляти на той білборд. Там були різні логотипи, надписи, зображення. Вони були різних розмірів, шрифтів, кольорів і так далі. Таким чином можна було самому оформити макет. Одразу захотілось спробувати. Я озирнулась і побачила, що люди так і роблять з іншими експонатами. Тому не забарилась, а взялася до роботи. За кілька хвилин уже милувалась своєю роботою. Білборд, що рекламував перукарню.

— Непогано, — почувся приємний жіночий голос позаду. Я озирнулась і побачила охайну молоду дівчину.

— Дякую, — розгублено мовила.

Вона підійшла ближче до мого макету.

— Якщо оцей текст зробити більшим, — поміняла на потрібний, — а ось це зображення дати по центру, то ми привернемо увагу — і людина одразу помітить те найголовніше, що ми хочемо їй показати.

— Справді, — оцінила я вдосконалений білборд.

— Адже, адреса перукарні тут не головна, якщо людина зацікавиться, то вже тоді гляне на адресу меншим шрифтом.

— Точно, — не могла я сперечатись.

— Мене звати Інна, я представляю фірму з виготовлення таких рекламних білбордів і не тільки, — дівчина вручила мені візитівку і буклет. Я мило посміхнулась і подякувала. Мабуть, я теж мала відрекомендуватися, але ж я лише дівчина власника рекламної агенції. Точніше граю роль його дівчини. І я просто пішла далі.

Я так захопилася виставкою, що не помітила, як пройшов час. Коли я оформлювала макет пакування для молочної продукції, до мене підкрався Ярослав.

— Як гарно, — видав надто близько до вух. Якби я не була настільки зосереджена, то підстрибнула б від несподіванки. Але я продовжила роботу поки не отримала результат. Ярик мовчки і з зацікавленням спостерігав, доки я не поклала свій витвір до творів інших людей.

— У тебе найкраще вийшло, — знову мовив урочисто.

— Дякую, — задоволено мовила і я аж тоді звернула увагу на хлопця.

— Ну що, ти готова?

— До чого? — запитала, не розуміючи про що він.

— Збирати речі і їхати додому, — посміхаючись відповів чоловік. — Чи ти хочеш залишитись?

— Ні, я хочу до Львова вже, — зрозуміла, що справді скучила за цим містом. Хоч в гори я теж закохалась. Не могла збагнути, як так швидко пройшов час. А з іншого боку, стільки подій сталось за ці два дні.

Після обіду ми вирушили в дорогу. Ввечері маємо бути вдома. Спочатку ми їхали звивистими серпантинами гір, поки виїхали на більш менш пряму дорогу. Але радувало хороше покриття — їхати так саме задоволення.

— В мене є одна традиція, — промовив хлопець зосереджений на водінні.

— Яка? — Глянула на нього. Цього разу, мабуть, для зручності і враховуючи те, що ми одразу додому приїдемо, він одягнув спортивний костюм. Йому личило це оверсайз худі. А завдяки лекціям зі стилю, які я дивилась останнім часом, я знала, що це зараз модно.

— Коли їду звідкись додому, обов'язково заїжджаю на заправку і п'ю там каву. Хочеш підтримати мене?

— Ну, куди ж без кави! — урочисто мовила.

І ми ще заїхали на каву. Заправка була нова, сучасна зі столиками, де можна було посидіти біля вікна. Кава з одноразового стаканчика з видом на трасу смакувала по-особливому. Була з присмаком, а точніше післясмаком нашої поїздки. Я обов'язково повернусь ще в гори. Ми допили і вирушили далі. І правду кажуть, що дорога назад швидша. Невдовзі ми вже були вдома. Втома взяла своє і ми полягали спати.