Залишки бруду Прототип

Розділ 4

Сонце швидко сідало за сніговими заметами.

Все було саме так, як описано в першому розділі. Сутінки. Легкий сніг припилив околиці Чонхва, коли колеса й ноги залишали неглибокі сліди на чистому білому ґрунті.

«Дзинь, дзинь, дзинь». Розбитий гонг продовжував дзвонити.

Його власником був вуличний торговець, його подих утворював пару в холодному повітрі, коли він закликав:

— Приходьте! Заходьте! Свіжі чуйбіни*!

*Ліпеники. Можуть бути з різними начинками. Я їх ще в попередньому розділі біляшами обізвала.

Він стукав в гонги, що висіли біля печі, за допомогою маленького молотка і продовжував кликати: «Немає нічого товщого, ніж мої біни, крім обличчя Ґу Мана! Приходьте, приходьте!»

Почувши це, перехожі засміялися.

Хайґвей пояснив Мо Сі:

— Це Ван'ер Мадзи. Згідно з оригіналом, цей магазин існує вже більше десяти років. Кілька років тому Ван'ер Мадзи співав іншу мелодію. Він кликав цим качиним голосом: «Ідіть, подивіться! Улюблені біляші генерала Ґу! Вони гарантовано зроблять вас такими ж успішними, як генерал Ґу!».

— Він замінив клич?

— Звичайно він це зробив. Ґу Ман зараз не генерал, він зрадник.

Крізь сніг пройшла група солдатів у блискучих обладунках на чолі з юнаком, якому, здавалося, було років сімнадцять чи вісімнадцять. На ньому був парчовий капелюх і накидка з хутра тхора, його гарне маленьке обличчя було закутане товстим коміром. Перед його чолом висіла кучерява бахрома, а кілька розкуйовджених волосків грайливо підстрибували, видаючи пихатість.

— Хто це?

— Юе Ченьцін, лейтенант Північної Прикордонної армії. Військо неподалік розбило табір на кілька днів і випадково саме зараз настала його черга нести вахту.

Своїм бездоганним зором Мо Сі пильно роздивився обличчя Юе Ченьціна, ця людина здавалася йому негідником і Мо Сі не був схильний до того, щоб прагнути йому сподобатися.

Хайґвей сказав:

— Він другорядний персонаж, і не дуже фігурує, але він ваш лейтенант.

— ... У мене є лейтенант?

— Так. Лейтенант, богомольці, підлеглі - весь набір.