Коронована. В полоні почуттів

Розділ 4

Наступного ранку Евеліна прокинулася у будинку Стаса, куди вони приїхали після того, як відвезли викрадену наречену на дачу Іванівих. Однієї миті Елі здалося, що вона переживає ефект дежавю. Адже відбувалося все, як за кілька годин до її переїзду в Київ: вона проснулася поруч зі Стасом в його домівці, за вікном світило сонце, а телефон без зупинки вібрував. Але цього разу їй телефонував батько. Проте Еля не поспішала відповідати. Вона холоднокровно вимкнула телефон і повернулася до коханого.

- Цього разу я навіть радий, що нас розбудили. В нас безліч справ, які потрібно вирішувати терміново. – Промовив Стас і поцілував кохану в чоло.

- Коли ми вже перестанемо кудись мчати, щось вирішувати. Коли будемо просто жити? – Безрадісним голосом спитала Островська.

- Вже зовсім скоро. – Шептицький виметикував на ходу брехню і підплигнув з місця. – Збирайся.

Евеліна неохоче покинула ліжко і попростувала до ванної. Вона швидко привела себе в Божий вигляд і разом із Станіславом покинули будинок. Стас вирушив на зустріч із важливими людьми, а Елі вже чекав Сергій, щоб відвезти додому.

- Ти зробив, що я тебе просила? – Запитала Еля, коли зайняла своє коронне місце спереду.

- Це було нескладно. – Водій протягнув їй папку.

Дівчина задоволено всміхнулася і почала гортати папірці.

- Ти все втряс? Проблем не виникне? – Допитувала товариша Островська.

- Про це не бентежься. – Впевнив Евеліну той.

- Дякую. – Евеліна відкинулася на крісло і цим дала зрозуміти, що вони можуть рушати з місця.

Менш ніж за годину, автомобіль прибув на місце призначення. Біля входу її зустріли знервовані охоронці. З їхнього вигляду можна було зробити висновок, що ця ніч була безсонна. Але на обличчях ожив промінь надії, коли вони побачили Евеліну.

Дівчина зайшла до будинку і від побаченого їй захотілося сміятися. Але не зробила цього, бо зараз кожен невірний крок може зруйнувати їхній зі Стасом задум.

- Про котика-муркотика вже було, чи я встигла? – Все ж дозволила собі один жарт Ела, коли зайшла до вітальні, де на колінах у матері лежав її безсильний брат, що не спав, проте не був притомним.

- Евеліно! – Почувся злющий голос Володимира Островського, який вилетів із кабінету на першому поверсі.