Математик

1

Дзвонить будильник. Замість того, щоб вставати, я навпаки ще більше закутуюсь у ковдру. Ух, як не хочеться мені сьогодні кудись іти. Може прикинутись хворим? 

Раптом будильник замовк. Ура! Можна далі спати. Сподіваючись, що мене вже ніщо не потурбує, зручніше вмощуюсь і готуюсь знову поринути в царство Морфея. Але сталося не як гадалося. Мене раптом обливають крижаною водою.

- Якого чорта?! - кричу я і підриваюся з ліжка.

- Тихіше-тихіше. Вибач, я не думала, що так все вийде. - винуватим тоном промовляє мама, але потім вже трохи суворо додає: І стеж за своїм язиком будь ласка.

- Мамо, ну навіщо ти так? Тепер я весь мокрий! І я ще мовчу за постіль! - ображено кричу.

Я просто обурений маминою витівкою. Як до такого можна було додуматися? Тепер мені треба всю постільну білизну нести у пральну машину. Гх... Як же мене бісить ця мамина дитяча поведінка. Добре, хоч не часто таке спостерігаєш.

- Сьогодні перше вересня, якщо ти не забув. Тому давай спускайся їсти. А потім марш до школи. - трохи сердито відповідає мати.

- Гаразд, зараз буду, - невдоволено бурчу я.

Мама, явно задоволена своєю витівкою, з усмішкою на обличчі виходить із кімнати. Я тим часом знімаю всю постільну білизну та йду до ванної кімнати. Роздягнувшись та закинувши всі речі в пральну машину, я вмикаю теплу воду та залізаю під душ. Як добре та тепло! Ммм... Так і хочеться знову лягти у ліжко та заснути! 

Від цих думок я мало не падаю там же у душовій кабіні. Але мене вчасно розбуркують стукіт у двері та фраза мами: "Досить спати. Давай швидше." Через декілька хвилин я нарешті виходжу з-під теплих струменів та одягаю запасний одяг. Впоравшись зі всіма справами, спускаюсь на кухню. Там уже сидить батько, попиваючи свою каву і дивлячись телевізор.

- О синку! Ти вже прокинувся. Молодець!

- Звичайно прокинешся, коли тебе будять екзотичним способом. - все ще невдоволено бурчу я.

- Любий, я не знала що ще робити з тобою. - ласкавим до чортиків голосом мовить мати. - Ти проспав аж 5 будильників!

Я тим часом сідаю за стіл. Переді мною вже стоїть тарілка, повна ароматних млинців. Починаю потихеньку їсти. Проковтнувши перший млинець, я подивився на годинник. Вже було о пів на восьму ранку. Цікаво, чому ще тато не на роботі?