Невже ти полюбиш мене таким?

Частина 12. Погляд збоку

Pow Томмі
Енн дивилась на мене такими здивованими очима що стало трохи смішно
—Тобто як? Чому? Що-що?
Тепер я вже не міг стримувати себе і в голос засміявся, за що отримав легкий поштовх в плече
—Ай! — не дивлячись на те що вдарила вона мене не сильно, й зазвичай це було б безболісно, жовто-зелений синець такого терпіти не став
—Ти чого? — так, не дивлячись на те що ми досить багато спілкувалися про  маштаби гніву Пітера вона не здогадувалась
—Нічого— але ця відповідь не вберегла мій розтягнутий светр від її рук. Задерши рукав чим повище дівчина побачила наслідки кулаків її двоюрідного брата.
—Це Піта зробив? — здається вона ще погано його знала бо Пітер здатен і на гірше— божечки, це ж жахливо!
—Є таке — сумно посміхнувся я — але він сказав що більше не битиме
Я опустив рукав. Сам не був певен що вірю цьому хлопцю але.... Щось мене до нього тягнуло.
—Він сказав — перекривила мене подруга— в тебе взагалі інстинкту самозбереження немає?
Вона майже кричала, а мені.... Мені знову стало смішно, я обійняв подругу
—Зі мною все буде добре — я погладив її по голові — прибити мене та ще задача
Трохи побурчавши Енн заспокоїлась й, поговоривши перед цим про її ночівлю з подругами, ми пішли до школи.
Pow Пітер
Стіна під моїми кулаками напевно вже заздрила Тому. Чорт, знову в голову лізе він. Я розмахнувся і зі всієї дурі вдарив стіну. Як тільки злість почала мене відпускати відчув біль в костяшках. Не варто було так захоплюватися. Подивившись на мої руки можна було побачити свіжі рани від цього бою із самим собою. Обробивши рани перемотав їх пластирями й вирішив відволікатися інакше. Я запустив на комп'ютері старий добрий багатокористувацький шутер й навіть не помітив коли Енн повернулася додому .
Вона тихо ввійшла в мою кімнату, в навушниках я не чув кроків дівчини позаду, а потім вона як гепнула мені по голові
—Тм здуріла? — я миттєво зняв навушники й піднявся, плювати на поразку, тут мене в житті прихлопнути здається хочуть — Зовсім вже клепки в голові нема?
—Це в кого з нас її немає? — дівчина замахнулась на мене але я стримав її кулаки, тим не менш вона продовжила —Ти взагалі відморожений!
—Що ти верзеш, я не відмо... —та мене перебили
—Ти реально займався побиттям, ти взагалі в курсі що це стаття? Я вже мовчу про те як це кончено з моральної точки зору
Добре, я відморожений
—Ти про Тома?
—Не його єдиного? — моя м'якотіла кузина, котра зазвичай скидалася на пустоголову лялечку з посмішкою на обличчі зараз нагадувала фурію, готову вбити мене тут і зараз
— Він житиме з нами
—Що? —  вийшло її спантеличити, тепер зможем змінити тему
—Я запропонував Томмі жити в мене, в мене є лишній матрац...— я почав гоаорити про побутові речі які допоможуть нам тут співіснувати, дівчина тим часом опустила руки
—Почекай,  тобто.... Почекай— здається її голівонька дала збій— ти в курсі взагалі що ти не можеш просто так з'їхатись з хлопцем якого чмирив? Ви не герої другосортного серіалу, як ви збираєтесь вживатися разом?
—Поживем побачим — я розвів руками. Насправді Енн була права і я поняття не мав як Томмі буде жити з людиною що принесла йому стільки болю. З іншого боку.... В голові виникла та ніч. Мені... Страшно? Тобто, а який шанс що завтра наприклад він не стане мене ґвалтувати? Стало й справді не по собі.
Pow Том
Попрощався з хлопцями й зібравши речі пішов. Навіть сумно, все моє добро помістилося в декількох коробках, я навіть в стані самотужки їх нести, сходи звичайно не потягну але тим не менш. До того ж більшість речей це шкільні підручники й зошити. Я сів біля під'їзду Пітера й взяв в руки телефон. Мені потрібна допомога з коробками але... Руки не хотіли слухатися відмовляючись натискати на контакт Піти. Тоді я закрив його, вирішивши що справлюсь сам, в кінці кінців не Енн ж до цього залучати.
Pow Пітер
Після нашої розмови з Енн я просто дивився у вікно. Чесно не було бажання робити що-небудь. Навіть від комп'ютерної гри вже нудило. І ось, в роздумах про те чи не стане катастрофою моє рішення прийняти в себе Томмі я побачив його за вікном. В голові з'явилась чітка картинка його заплаканого обличчя коли ми вирішили що він переїде. Відігнавши від себе думку яка змушувала боліти моє серце я вирішив спуститися аби допомогти хлопцеві. Я спустився на ліфті на перший поверх але Тома там не було, зробивши висновок про те що він досі сидить перед будинком я встав на місце для велосипедів.
Pow Том
Надягнув навушники з музикою, підняв коробки і пішов. Давай Томас, ти зможеш. Ледве відкривши двері під'їзду я з прикрістю помітив що лампа світилася тільки на першому поверсі, при вході ж було важко хоч щось роздивитися. Стаю на сходинку, другу, третю, четверту і....оступаюсь. Відчуваю як лечу вниз.