Сьогодні ти - мій червоний сигнал

Щось нагадує

— Оппа, дивись! Павичі! — кричала маленька дівчинка, наближаючись до невеликої огорожі, де жили неймовірно красиві величезні птахи. - Який у нього гарний хвіст!

Один з павичів розкрив свій хвіст, демонструючи красиве зелено-синє пір'я, що переливалося на сонці, чим викликав захоплення в Йонхі, яка з широко розплющеними очима дивилася на все, що бачила в зоопарку.

Бомгю лиш широко посміхнувся, спостерігаючи за щирим подивом сестрички. Хоч вона була щасливою. І цьому він радів. Хлопець підійшов ближче і сів навпочіпки подивившись на гарних птахів з її ракурсу. Павич, зарозуміло піднявши дзьоба пройшов повз них.

— Братику, а навіщо павичу такий великий хвіст? - запитала дівчинка. — Він для чогось потрібний?

— Все, що створила природа, для чогось потрібно. Ти знаєш, що насправді не всі павичі мають такі хвости? - відповів Бомгю. — Їх носять лише самці, тобто хлопчики-павичі. У самок такого атрибуту від природи немає.

— Чому? Це тому, що природа більше любить хлопчиків?

— Ні. Таким чином вони привертають увагу самок та підшукують собі дружину. - пояснив Гю.

— Нічого собі! — захоплено вигукнула молодша, знову глянувши на гарного птаха.

— Коли вони бачать павича-дівчинку, що проходить повз, — продовжив хлопець. — вони розпускають хвіст, щоб вона його помітила. Але іноді просто розпускають його, щоб похвалитися перед іншими самцями. Так вони показують свою перевагу.

«Як дехто…» — подумав Бомгю, раптом згадавши яким широким жестом Техьон пропонував йому замовити все, що хоче, вихваляючись тим, що він за все заплатить.

Від однієї згадки про Кана навіть у думках Бомгю стало погано, тому хлопець швидко підвівся на ноги і озирнувся.

— Йонхі, ходімо краще подивимося на ведмедів. — запропонував він, бажаючи якнайшвидше уникнути павичів. — Дивись он там скляний вольєр. Там є ведмежа.

— Ходімо. — знову пожвавилася Йонхі і рвонула до вольєрів. - Я люблю ведмедів.

За великим склом по імпровізованим горам ходило три ведмеді, один з яких був ще зовсім маленьким. Ведмедик, про якого говорив Гю, підбіг до скла, зацікавлено дивлячись на людей, що прийшли так само подивитися на нього.