Bill/Білл. Нове життя

7

Сьюзен

Коли ми приїхали у лікарню, я відразу пішла до Білла. Лікар правда сказав, що до нього можна буде зайти тільки через годину. Меделін і Томас після цих слів поїхали додому сказавши : " Сью, подзвониш як він прокинеться", що мене дуже сильно збентежило. Та великої уваги я не приділила цим словам.
Залишилась чекати, коли можна буде зайти до палати. Сиділа у коридорі сама однісінька, тільки чути скрип дверей, які відкриваються і закриваються.
- Агов, дівчино! - переді мною стояв доволі симпатичний чоловік у білому халаті, невикого зросту; очі такі яскраво-зелені, аж заворожують; світле волосся, ніби стигла пшениця на полі; віком, можливо, від 25 до 30 років. Він махав мені рукою. Я побачила його бейждик: "Джен Дорол - головний лікар".
- Господи, - нудно протягнула. Я заснула на стільці біля палати. Шия невиносимо боліла, а ноги затікли.
- Якщо навідати пацієнта, то може вже заходити, - віддаляючись від мене, промовив чоловік.
Коли глянула на годинник на руці, була шокована. Я просиділа тут шість годин. Якщо ми приїхали в десять ранку, то зараз майже половина на п'яту.
Я зайшла в палату, де була молода медсестра. Вона ніби міняла крапельницю для хлопця.
- Він зараз спить і бажано його не будити, щоб його організм відновився, - без жодної грубості, а навпаки з турботою мовила дівчина.
Я жодного слова не могла видавити з себе. У середині мене все застигло. Я просто стояла і дивилась на нього. Білл був весь у трубках, блідий колір обличчя, білий одяг, який не до лиця йому, його, неохайно розкуйовджене, темне волосся спадало на очі, його груди помалу піднімались і опускалися, а руки покритті татуюванням нерухомо лежали. Тільки тоді коли двері з гучним звуком закрились, я вийшла із стану оціпеніння.

Я взяла стілець, який стояв у протилежному кутку, і сіла біля ліжка. Не робила різких рухів, усе було повільно і невимушено.
- Я сумувала за тобою, - прорушую цю дратівливу тишу.
Сиджу на стільці і роздивляюсь його. Темні довгі вії, густі брови, не сильно великий ніс, чітко виражені скули, а губи були сухі і бліді. Я полюбила кожен сантиметр його тіла, кожну частинку душі, яку він відкрив мені.
Сльози. Знову вони. Як же хотіла просто розплакатись, щоб Білл мене пригорнув, заспокоїв, сказав, що більше мене ніхто не образить і що я тільки його. Як мені цього не вистачає. Я лягла на край ліжка й обняла Білла. Тепло тіла відходило від нього так сильно, ніби він весь горів. Тихе дихання заспокоювало мене і через деякий час я вже спала.

Білл

Я відчуваю тяжкість на тілі і тепло, яке відходило. По малу розплющую очі й мені відкривається картина, за якою дуже сильно сумував. Моя Сью лежить біля мене і тихо спить на краю ліжка. Така маленька, ніжна, тепла і сильна. Чому вона ще досі мене не кинула? Все що з нею сталось це моя вина. То чому Сью тут лежить біля мене й чекає, коли я прокинусь?
Я легенько торкаюсь її м'якої, як шовк, шкіри. Так звик до неї, звик її торкатись, обіймати, цілувати. Як ти будеш одна? Господи, а як же мені буде важко без тебе Сью...
- Що? - дівчина різко піднялась і глянула мені в очі. Страх, незвіданість, збентеженість й адреналін читався в очах. Я просто застиг. Серце перестало битись. Кров зупинилась в жилах. Я це сказав вголос? Глибокий вдих і видих.
- Сью, - слово сколихнуло тишу навколо нас. Як не звично вимовляти її ім'я. - Мені так важко було без тебе.....Я дуже сумував, - слова застигли в повітрі. Я хотів її обійняти, пригорнути, але ці кляті трубки не давали змоги зробити це.
- Білл, - ніжність віддачулась відразу і сироти пройшлися по тілу - я теж дуже сумувала...дуже, - тепла рука лягла на мою щоку, а м'які губи накрили мої.
Потім вона лягла назад біля мене. Тиша. Бісова тишина. А моє серце просто вилітає з грудей і жар пройшовся по тілу. Реагую на простий поцілунок як маленький хлопчик. Зберись!

*****

Я почув, як хтось ходить біля мене і розплющив очі. Це була дівчина. На вигляд молода, можливо років 25. Мимовільно почав її розглядати. Не висока, худе лице, тонкі губи, рожеві щіщки. Вона повільно відєднувала трубки. Нарешті я зможу рухатись.

Я оглянув палату. Сью вже не було біля мене. Де вона? Тут я зустрівся очами з дівчиною. Вони були карі з ниточками синього.
- Доброго ранку, - від несподіванки по жилах пройшовся струм - Я медсестра. Можете до мене звертатись Анна.
- Мг, - я просто махнув головою.
- І до речі, - знову почала вона - Дівчина сидить на коридорі. Я попросила її вийти, поки приводжу тут все в порядок, - ніби прочитавши мої думки, сказала, як там її звати? Точно, Анна.
Тут до палати заходить лікар і підходить до мене. Декілька хвилин він стояв біля ліжка і щось записував.
- Ви приходите в норму, - вони звикли так раптово починати говорити? - Не знав, що після такого можна так швидко відновитися. І звісно кілька днів вам ще потрібно побути у лікарні, але скоро вас випишуть, - лікар все швидко мовив, що я нічого не встиг і сказати.
Чоловік вийшов, а за ним і медсестера. Двері з гучним звуком зачинилися. Тепер я сам у палаті. Сьюзен там у коридорі. Напевно дзвонить всім, що я прокинувся. Цікаво вони раді чи навпаки? Якби мене не стало, Томас зміг зустрічатися з Сью. Роджерсу не потрібно було б заставляти мене мовчати про минуле. Евансу, як син, я теж не потрібен. Хіба, Меделін і Сью сумували б за мною. Боже, що за дурні думку лізуть у голову?
Двері тихо привідкриваються. Меделін заглядає усередину. Я починаю сміятись від її виразу обличчя. Вона розгублена і в той же час дуже зацікавлена.
- Заходь, - говорив тихо, бо голосно ще не міг.