Bill/Білл. Нове життя

14

Сьюзен

- Пару тижнів назад, тоді коли тебе не було декілька днів в дома. Я хотів зустрітися з ним. Погуляти, поговорити, можливо сходити у кафе. Він мені відмовив. - Джой зробив паузу і подивився мені в очі.

- І ти через це вирішив...

- Чого ж ти мене перевибаєш....пе..ре..ваєш  пе..ре..би..ваєш? Вимов нарешті. Послухай мене уважно, я скажу коли все, - Він перевів подих і продовжив. - Ні, я не через це вирішив. Ми просто тоді й так рідко бачилися. У нього завжди були, якійсь відмовки. Щось типу: на роботу треба, бо керівник викликав, брат приїхав, хоча у нього з роду не було або він не розповідав. Добре, як каже мій дядько:"Суть не в цьому". Цього разу він теж сказав, що на роботі завал і ще він має бути на зустрічі там якійсь. В той же час я його побачив у іншій окраїні міста з іншим чоловіком, а офіс...офіс ж його, у якому він працює знаходиться, - він показує рукою, що від нервів трусить, на вікно, через яке намагається пробить маленький промінчик від світла молодого місяця. - Тут біля парку.

Ми двоє мовчимо, а у мою голову прослизають спогади з дня народження Білла, коли він поїхав до Дерелла на "тусу", як у нього на ногах сиділа якась дурепа. Я згадала, як це знати, що тебе зрадили, відвернулися, перед тим кажучи, що сильно кохають, ніколи не покинуть.

Холодна сльоза стрімко покотилась і впала на підлогу.

Джой рішуче випив всю рідину з скляної бутилки і почав далі розказувати.

- Я не вірив, не вірив, що він знову зможе, - хлопець швидко мотав головою,- В принципі не хотів вірити, - глибокий вдих і видих знову він робить, щоб заспокоїтись. - Просидів за кутом того кафе де вони були можливо годину, потім зайшов усередину. Вони навіть не помітили мене, так були зачаровані один одним. Зробив фото, на всяк випадок. Пізніше ж передзвонив, запитав де він. Ніл сказав, що на роботі. Запропонував, щоб я підійшов до його роботи, а потім ми пішли гуляти, але, ні. Він знову почав відмовляти, а той його друг сидів і посміхався і ще щось писав, що для нього казати. Задушив би падлюку ту, - Джой здавив пляшку, яка від тиску лопнула.

Я з переляку скрикнула і затулила руками голову. Хлопець сидів спокійно. З руки помалу почала виступати кров

- Я розумію, що у тебе зараз грають гормони, але підлога від твоїх ігор грязна, а її мити я не сильно хочу.

- Помию, не переживай. - сухо сказав він.

Я дивлюсь у його очі крізь темряву, яку розтинає нічне світло. Там сум, відчай і втома. Цей хлопець втомився довіряти людям і помилятися. Втомився вибирати не тих. Втомився знову шукати нових людей. Втомився переживати це знову і знову. У цьому я точно впевнена.

- Вибач. - тихо промовляю і обіймаю його.

Йому потрібна підтримка та порада, а я, чорт. А я як завжди.

Джой пішов взяв ще одну пляшку якоїсь рідини. Не могла розібрати у темноті. Я зробила ковток. На смак дуже і дуже гірка, але заспокоює. Приємне та болісне тепло,якщо можна так назвати, розливається всередині, кожен сантиметр душі і тіла відчув полегшення, а голова почала крутитись.

- Тобі потрібно обов'язково з ним поговорити. - язик так і хоче заплутатися у словах. Від одного ковтка мене ще так ніколи не несло.

- З ким з ним? Ніл чи той чувак?

- Ніл.

- Уф. Я це розумію, але... чи зможу дивитись для нього в очі, сидіти поруч?

- Пам'ятаєш, ти після першої зради теж так говорив мені, а потім що? Почав з ним зустрічатися і при тому нічого мені не сказав. - я з призирством глянула на нього. Джой піднімає руки.

- Все, все, все. Визнаю, винен, але я боявся, що ти не сприймеш цю інформацію, чи як...- Він чухає потилицю.

- Дурник ти, як я могла не сприйняти. Запам'ятай, що завжди буду на твоїй стороні і якщо ти захочеш щось робити, я тебе тільки підтримаю. Звісно, якщо це не самогубство. Тоді вже інша буде розмо...

- Так, так, так. Я зрозумів тебе...Ех, дякую, Сью. - Джой підносить пляшку вгору і випиває майже половину за раз.

- За що ти дякуєш? - шокована сиджу і не знаю.

- За те що ти завжди поруч, коли мені потрібна. - хлопець притуляється до мене і починає плакати.

- Господи, Джо, вразлива ти душа. Та який є такого і любитиму, - я гладжу його. -  Тільки пообіцяй, що поговориш з Нілом і розкажеш мені ситуацію.

- Обіцяю. - і знову з плач. Дам, видно, що для нього потрібна підтримка чоловіка.

- Добре, давай тебе відведу у твою квартиру, - я починаю його підіймати.

- Ні, не хочу.

- І чому ж це?

- Ніл має прийти десь, а я не хочу його зустріти, ще й у такому вигляді.

- Так не піде, Джой. Ти повинен...

- Не примушуй, будь ласка.

- Як можна на стільки не хотіти, - тихо кажу, собі під ніс. - Добре, але ти спиш на підлозі, бо мені завтра на пари зранку.

- Я згоден на все.