Bill/Білл. Нове життя

9

- Сью, привіт, - підняла голову й побачила Меделін, яка йшла з фруктами та ще з одним пакетом - Я їхала до подруги і по дорозі заскочила до вас, - дівчина підійшла і сіла біля мене на стільчику - Привезла різних смаколиків і просто поїсти, - вона підняла два пакети вгору - А що там Білл?
- Там медсестра трубки від'єднує, то попросила вийти.
- Зрозуміла. А прокинувся чи ні?
- Ні.

- Сьююю, - нудно протягнула Меделін біля мене - Ми сидимо тут у коридорі вже пів години. Може вже можна заходити до Білла?
- Там напевно ще медсестра крутиться...
- Сью, що з тобою?
- Що?
- Лікар двадцять хвилин назад вийшов з палати і сказав, що Білл прокинувся та можна вже заходити. Я сиділа чекала, щоб ти перша зайшла до нього, але вже не можу, - Меделін починає хникати.
- Ти заходь, а я ще побуду тут, - весь час дивилась на квадратну плитку на підлозі.
- Добре, - дівчина радісно підскочила, обняла мене й помалу зайшла у палату.

Коли Меделін вийшла з палати, я ще досі сиділа і дивилась у ту ж точку.
- Квіточко, - дівчина взяла мене за руку і почала легенько її гладити. Тепло вмить розлилось по тілу - Йди до нього. Він тебе чекає. Йди, - Меделін легко штовхає мене, щоб я встала.
- Дякую, - тихо промовляю і відчиняю двері.

Я заходжу і повертаюсь спиною, щоб закрити двері. Важкий видих виривається з грудей. Помалу обертаюсь і ось. Зелені очі дивляться прямо мені в душу. В них так і читається втома, смуток і збентеженість. Ми двоє продовжуємо просто дивитись один на одного.

Ком у горлі не дає видати хоч якийсь звук  у цій кімнаті.

Я стою до поки ноги не починають нити. Потім сідаю на стілець, а Білл слідкує за кожним моїм рухом. Тиша, яку ніхто не може порушувати або просто не хоче. Я впевнена, що якщо він і почне щось казати, то щось на кшталт: " Сьогодні гарна погода, правда?"
- Лікар сказав, що мене скоро випишуть. Хороша новина, правда ж?
- Правда, - вздихаю і посміхаюсь собі.
Що і потрібно було очікувати. Захисна реакція. Я піднімаю погляд на нього і його лице так говорить: " Якого чорта?"
- Чи то ти досить передбачуваний, чи я тебе добре знаю? Та це було очікуванно, Білл.
- Те що я рано чи пізно всеодно повинен померти? То це кожен знає, - єхидна усмішка відразу з'являється.
- Ти чудово розумієш про, що я кажу, - сама шокована, на скільки мій голос тихий ніжний. - Не створюй ті бар'єри між нами, які потрібно буде мені ламати.... прошу, - останнє слово вимляю шепотом - Я сама не справлюсь, - сльози. Відчуваю себе слабачкою, яка навіть не можете себе стримати.
- Чшш...маленька, не плач. Ходи до мене,- підводжусь і лягаю біля нього, так що ми на одному рівні. Тепла рука закладає прядь волосся за вухо, а м'які губи цілують мене. Я вдихаю його запах на повні груди. Що б не сталося з цим хлопцем, запах ранішньої кави буде присутній завжди.
- Подивись на мене, будь ласка - знову він забирає мене у в'язницю зелених очей - Вибач, - просте слово, промовлене шепотом, від якого відразу стає легше на душі.
- Чому? - я знаю, що Білл без додаткових слів та безглуздих речень, мене зрозумів.
Шукаю відповідь у його очах, але бачу жаль у них. Він жаліє про те, що зробив, та якщо повернути час назад Білл зробив би те саме. Я у цьому впевнена.

- Сью, зрозумій я у всьому вин....
- Ні, ні, ні і ще раз ні. Не смій винити себе. Чуєш?
- Як би не я, Най не...
- Як би не ти, я б не знала, що можу так сильно закохатися.
- Що? - Білл був дуже спантеличений. Його очі вмить загорілись вогниками, з якими завжди дивився на мене. Він притулився головою до мене і тихо пробурмотів - Повтори ще раз.
- Ти, Білл Еванс, примусив мене визнати, що я по вуха закохана у бовдура, який ніби не хоче зі мною відносин.
- Що!? Ти не так казала хвилину тому. - він відсторонився від мене
- Це було у моїх думках, - саркастична усмішка тут як тут з'являється на моєму обличчі.
- Це означає, що ти вважаєш мого брата бовдуром? - Білл питально підняв брову.
- Ні, чому ж. Він доволі розумний, добрий і симпатичний хлопець, - вже не вогники у його очах, а вогонь. - На відмінну від тебе, Томас з самого початку добре до мене ставився.
- Ти погано його знаєш, - він відвернувся від мене і накрився ковдрою. Я заливаюсь сміхом.
- Ти такий смішний, коли сердишся.
Я встала і пішла до пакетів, що принесла Меделін.
Чую як ліжко поскриплює - означає, що він повернувся.
- Чому ти вирішила, що я не хочу з тобою зустрічатися? - усмішка знову на моїх устах
- Ти вже вважаєш себе бовдуром?
- На питання питанням не відповідають, але, так, - тяжкий видих - Я вважаю себе бовдуром. Тепер твоя черга.
- Чесно, то я просто сказала це без ніякої думки, - але до мене доходить. Я різко повертаюсь. - Тільки не кажи, що...
- Ні, - Білл видає це і повертається спиною.
Та що з ним таке? Він як чортовий диявол мучає мене. До біса. Я підриваюсь і йду до дверей, коли відкриваю врізаюсь у музкулисте тіло. Піднімаю голову і бачу Дерелла.

Щира усмішка не довго чекає, щоб появитись на обличчі. Від неї аж стає спокійніше.
- Привіт, - хлопець привітався і застиг дивлячись на мене. Ніколи не помічала, що його очі яскравого блакитного кольору.
- Привіт, - чую голос позаду - Сью, ти кудись йшла?
- Так, - я не дивилась на Білла. Мені було достатньо відчути його злість спиною.
Я обійшла Дерелла.
- Побачимось ще, Сью, - видає хлопець, за що получає підзатильника. Я заливаюсь сміхом і Дерелл також, а Білл зробив більш злий вигляд і повернувся назад до ліжка. Мене знову прориває на сміх. Хлопець біля мене також не може зупинитися.
Переводжу дихання та шепотом звертаюсь до Дерелла
- Можливо якось зайду в гості, - він мені підморгує і ми розходимось.