Bill/Білл. Нове життя

13

Я ошелешено поглянула у його очі, хоч вони були й закриті і швидко його відштовхнула від себе. На якусь мить я затримала дихання та не в силі сказати й слово, піднялася з дивану.
-Що це, в біса, було? - спантеличено запитала я.
-Не міг втриматись. - хитає головою та повертає дихання у норму. - Вибач, ти просто відволіклась і я подумав, що зможу поцілувати тебе.
Глибоко вдихнувши, заплющила очі, прикриваючи їх долонею.
-Вибач, здається мені час додому. - кажу я і без зайвих слів іду у сторону дверей, а Деррел за мною.
Я в мовчанці вдягаюся, не дивлячись на Деррела, який вимовив тихе "вибач" і ходив туди-сюди. Випрямившись, все-таки поглянула на Деррела, який зупинив ходьбу та схилився на стіну поруч з собою.
-Це було зайвим, - каже він, ступаючи ближче. - Я зрозумію, якщо ти деякий час ігноруватимеш мене.
-Просто не знаю, що відповісти. - опускаю погляд униз. - Не роби так більше.
-Розумію, ще раз вибач.
Я киваю головою та виходжу за двері, в моє обличчя вдаряється холодне повітря, яке тверезішає мене і дає змогу зрозуміти вчинок Деррела. Не хотіла, щоб так сталося та ще й так раптово. Він, звичайно, хороший, але такої самої думки я була про Ная і тепер я зовсім не знаю кому довіряти, крім Білла, якого я, на жаль, здається не побачу. Весь цей час він говорив мені правду, хоч якою болючою та дратуючою вона була, але тільки зараз я зрозуміла, що Білл просто не знав іншого варіанту, як донести її до мене. Напевно все б було інакшим, якби я повірила йому.

****

Я додому прийшла пізно. Білл сказав, що сьогодні не приїде, бо появились справи. Він не сказав, які саме, але і я не сильно випитувала.

На годиннику майже дев'ята вечора. Я помилась і хотіла робити проект на завтрішню пару, але не судилося його зробити. Чую стук у двері й тихе бурмотіння. Спочатку подумала, що це Білл та хотіла відразу відкрити, як пролунав інший, також знайомий голос. Джой щось дуже швидко говорив і дуже нерозбірливо.

Він добрий і класний хлопець. Протягом цих днів я часто навідувалась у гості й краще пізнала його, зовсім з іншої сторони. Білл також один раз зі мною сходив, навіть одобрив моє спілкування. Не так щоб його рішення щось змінило, але я була здивована, дуже.

Я поспішила відкрити двері і вмить хлопець просто валиться на підлогу. Пуста пляшка з бренді розбивається. Та це не страшно, гірше те, як виглядає Джой зараз. Він починає плакати і скрутився, піджимаючи коліна.
- Ей! Ей! Ей! Чоловіче, зберись!
Він піднімає запухлі очі.
- Я не можу.
Вже одного разу таке було, коли його рибка померла.
- Джой, що з тобою сталось. Якщо знову рибка, то я тобі зможу купити нову, ще кращу ніж ця.
- Ні, цього разу набагато...набагато гірше.

Тут задумалась, що те, що я сказала, могло якось і образити його. У грудині відразу зжалось від цієї думки.
Присіла до нього, щоб було його краще підняти.
- Так, мені це не подобається. Давай піднімайся і ходи до мене, -  починаю його піднімати, а він на стільки важкий, що це просто неможливо. - Господи, що ж ти такий здоровенний, - я його вже просто тягну за ногу в кімнату.

Виймаю з бару Білла пляшку вина. Потім повернулась до Джоя, ще раз поглянула і все-таки взяла віскі. З гучним стуком поставила на стіл.

Хлопець лежав біля стола, досі не рухаючись.

- Давай розказуй. У нас ціла ніч попереду.

****

Проект як лежав на ліжку так і залишився. А я з Джо просиділа до другої години ночі. Він так і не захотів сідати на диван, тому я відкрила пляшку і сіла на підлогу біля нього. Обняла його й просто гладила. Я не знала, що сталось і не хотіла нічого лишнього сказати, щоб не ранити Джоя.

Важке зхлипування розліталось звуками по всій квартирі. Тільки тоді, коли хлопець випив до жуті гірку рідину, що вмиті оппікає горло, заспокоївся.

Я мовчала, він мовчав. Ця тиша продовжувалась ще довго, до поки він вдихнув глибоко.

- Він мені зрадив, - різко видав Джой.
Я подивилась на нього зі здивуванням.
- Хто він?
- Сью, ти знущаєшся, - роздратування. Хоть якась емоція, окрім суму.
Напевно не ранити у мене точно сьогодні не вийде. Але я намагалась.
- Що я? Вибач, що не пам'ятаю всі твоїх хлопців, таке життя, - я переводжу дихання. - Добре, я зараз....згадаю. Одну секунду.

Я починаю терти віски, ніби намагаюсь загадати.

- Це був хтось після цього на букву К чи це він? - я нахилила голову до хлопця
- Клер? О, ні. З ним я розійшовся давненько, але після нього був той, кого ти точно повинна знати.
- Як? Я надіялась у вас все буде добре. Після Клера значить. Чорт. Ти порвав з Клером і почавж знову зустрічатись з Нілом. Так?
Його відповіді - це мовчання. Джой прекрасно знає, як я ставлюсь до того виродка.
- Ні, ні і ще раз ні, - починаю нити. - Будь ласка, тільки не кажи, що знову він, - Я дивлюсь у його очі, а там жаль. Глибоко дихаємо, щоб не прибити хлопця біля мене.
- Як це сталось?
- Що саме? Як розійшовся чи зійшовся, - винуватим і сухим голосом сказав Джой.
- Об'єднання вас у єдине ціле. Це все я знаю, - демонстративно піднімаю  руки і голову доверху.
- Ну, досить, Сью, - хлопець штурхає мене в бік. - Я визнаю ти була права щодо нього, але я кохаю його зрозумій.
- Добре, досить тут розпускати нюні. Ти краще розкажи, як ти дізнався, що Ніл тобі зраджує і як ти порвав з ним.
- Офіційно розриву не було...
- Тобто не було?
- Ну не знаю. Я для нього ще не казав, що знаю все.
- Скажи мені моє сонце, чому ти сидиш тут і не розійшовся з ним?
- Бо я не впевнений у своїх теоріях.