Bill/Білл. Нове життя

10

Сьюзен

Я йду по довгому нудному коридорі, шукаючи туалет. Вбиральня була біля палати Білла, але я хотіла прогулятись, розвіятись. О, є. Коли зайшла всередину, то в очі попали безліч дверей, які не знамо куди вели. Вдихаю на повні груди. Тихо Сью ти розберешся. Видих. Запах доволі хороший, не противний як в деяких вбиральнях.
На перших дверях помітила позначку душу. Це буде набагато легше ніж я думала і після цієї думки повеселішала. На наступних позначка туалету, але залишилось ще двоє. Та чорт з ними, я вже не можу терпіти, потім гляну. Коли заходжу, застигаю. Чоловік був шокований. Це був не жіночий туалет, але ніде не написано. Що в біса за день такий. Ми двоє стоїмо і просто дивимось один на одного. У нього була зломана рука. Піднімаю погляд вище. Таке знайоме обличчя. Де я його бачила?

Пішло це все, я занадто сильно хочу в туалет, щоб зараз вийти і шукати жіночий.
Йду повз хлопця, який не відриває від мене погляд та не видає жодного звуку. Заходжу в кабінку і роблю свої справи. Коли виходжу, то помічаю, що чоловік ще досі стоїть на тому ж місці й витріщається.
Я йду до раковини і мию руки.
- Не обов'язково так дивитись на мене, - хлопець помотав головою і знову поглянув на мене.
- Ні, Сью.

В жилах захолола кров. Я дивлюсь на нього зі страхом. Мої очі бігають по його обличчі, а мозок намагається все-таки згадати, де я його бачила і звідки він знає моє ім'я?
Хлопець помітив, що я нервую і зла посмішка відразу з'являється на вустах.
- Ти ж та сама подружка Білла Еванса, чи не так? - ненавиджу коли мене так називають - Та дівчина біля клубу.

Спогади б'ють у мозок. Я заплющила очі, щоб згадати якнайбільше моментів з того вечора, але у голові були одні відривки. І тут прокрутився момент, коли ввечері біля клубу до мене приставали. Ось де я його бачила.
- Бачу ти все-таки згадала мене, а я тебе не міг забути ще довго.
Я дивлюсь на обличчя де шрами. Тільки через них я не змогла згадати його.
- Шрами. Це він це все зробив і рука також через нього, - він демонстративно піднімає праву руку.
- Через кого?
- Та ну, Сью, - він нахиляється і посміхається бридкою усмішкою - Не будь дурочкою. Ти прекрасно розумієш про кого я.
- Білл? Це він це зробив з тобою?
- Ні, ні, ні. Не треба мене жаліти.... - я пирхаю
- Тебе жаліти. Господи, я навіть не знаю, як тебе звати і діла мені до тебе немає, - не знаю чи виглядаю зараз так ніби не боюсь його, але всередині мене вирує страх. Цей навіжений може і накинутись на мене.
Його стрімка зміна емоції дає знак, що він не очікував цього.
Хлопець робить крок до мене.
- Спробуй тільки доторкнутися до мене й ліву руку вже зламаю я.
- Чшш, крихітко, охолонь. Я ще знайду час відплатити вам двом, а зараз хочу просто поговорити, поки є така змога, - знову ця єхидка усмішка і він робить ще один крок.
- Стій де стоїш, - я повертаюсь до нього лицем.
- Все-таки ти мене боїшся, - він на декілька секунд затих, але потім знову почав. - Та повторюсь, я з тобою зараз нічого робити не буду, просто розповісти тобі дещо.
- Чортовий ти псих. Про що можна з тобою говорити, - я обходжу його і йду до дверей.
- Тобі Еванс не розповідав чим заробляє гроші? - я застигла у дверях. Чую його бридку насмішку. - Значить ні. Сью, Сью, Сью, ти дарма його про це не питала чи...
- Він мені все розказав, - брешу я і повертаюсь до нього. - Але звідки ти знаєш це? - стоя на місці і дивлюсь прямо йому в очі.
- Дівчино, не потрібно мені брехати. Якщо я й був п'яний біля клубу, це не означає, що я якийсь там дурник. Емоції тебе видають, Сью, - гарчу собі під ніс. Бісовий маніпулятор.
Я починаю розвертаюсь як знову чую цей голос: "Ти не хочеш почути захопливу історію про свого хлопця?" Голос всередині мене каже залишитись вислухати, але мозок керує мною і я виходжу з туалету.
У кожного з нас має бути свій секрет. Та надіюсь Білл колись розкаже про це, дуже надіюсь.
Коли вийшла у коридор, старалась перевести дихання і заспокоїтися. Головне, щоб цей псих не вийшов та не розпочав знову щось говорити.
Я тримаюсь рукою за стіну і важко дихаю. Піднімаю голову й зверху над дверима в туалет та душ величезними буквами написало: "ДЛЯ ЧОЛОВІКІВ". Я гарчу під ніс.
Все таки треба було перевірити наступні двоє. Переводжу погляд на другу пару дверей.
Прекрасно. Над ними написано: "ДЛЯ ЖІНОК".
Коли як не сьогодні повинно було статись така ситуація.

Цікавість про те, що ж мав на увазі той хлопець просто з'їдала мене з середини.

Думки одна за одною лізуть в голову: Можливо повернутись і вислухати? Чи буду виглядати невдахою? Можливо, це його план заманити мене цим, а можливо, він все-таки щось знає.

Скрип дверей змушує мене здригнутися.
Жінка, можливо, років п'ятдесят на вигляд. Зморшкувате обличчя, сиве волосся, не висока, напевно, нижча за мене, але очі. Очі в неї були добрі, щирі, а спокій так і відходив від неї. Навіть на такій відстані я його відчувала його.

- Доню, - жінка окликнула мене, - Скажино де це цей туалет. Ходжу шукаю і не можу знайти.
- А, так. Четверті двері, там, - я показала рукою назад.
- Дякую. А як тебе звати? -  раптово запитала вона.
Я здивувалася чому вона це запитала, але всеодно сказала.
- Сьюзен.
- Поможи мені дойти Сью, бо коліно знову почало боліти.
- Звісно, зараз, - я підбігла до не і взяла під руку. Жінка застигла на декілька хвилин і дивилась мені в очі. У середині мене почало назрівати таке відчуття, ніби кожним міліметром мого тіла пробігає якесь створіння. Мене починає нудити і паморочиться голова.
- Тихо, дитино потерпи, - що? Потерпіти? Тобто вона знає що зараз я відчуваю.