Bill/Білл. Нове життя

11

Білл

- І коли ти збираєшся для неї сказати? - невпевнено, але голосно каже Деррел.
- У самому кінці. Точно не зараз.
- А якщо вона не пробачить, якщо не зрозуміє? Що ти тоді будеш робити, га? - розмахує він руками й починає підвищувати голос.
- Тихіше, - гарчу я до нього. Проводжу рукою по волоссі і сідаю на ліжко - Не знаю. Для неї буде безпечніше так.
- Чому ти вирішуєш за неї? Ти все звик робити сам. Дай змогу тобі допомогти, не мені, а їй, - він показує рукою на двері, з яких тільки що вийшла Сью.
- Мені й так багато...
- Вона не зрозуміє цього, - Дерелл починає розмахувати руками. - Ти довірився людині, яку ледь знаєш, а їй ні! Розумієш як це з твого боку виглядає безглуздо.
- Ні! Людина, яку я ледь знаю, ризикує своїм життям, щоб дати жити мені разом з Сью. - я переводжу дихання. - А я не хочу ризикувати її життям. Зрозумій ти мене, прошу.
- А ти ризикуєш жити без Сью. - хлопець вже спокійно вимовляє з жалістю в очах.
- Я хочу вберегти її. - важко вздихаю. - І завжди буду біля неї.

Сьюзен

Ця жіночка досі тримає мене, а я не можу поворохнутись навіть.
- Довірся йому повністю. - видає незнайомка. Вмить виникає нескінченно запитань та з'являється легке запаморочення і я відчуваю, як провалююсь у безодню. Земля ніби зникає з-під ніг.

- Гей, Сью! Прокинься, - теплі долоні тримали мене за лице. - Клич медсестру, швидко! - жорсткий голос говорив вже десь у бік.
Відчуваю як піднімають у повітря і притискають до тіла. Запах вранішньої кави вдаряє в ніс. Він біжить повертаючи в різні сторони.
Темрява була весь час. У мене не було сил розплющити очі.
- Білл! - шепотом вимовляю.
- Вона прокинулась, вона.... - далі я чула тільки гул і шум.
- Я буду тобі завжди довіряти, - максимально голосно намагалась сказати, але не знаю чи він почув ці слова чи ні.

Я відкрила очі знову, коли була вже у палаті. Перед мною стоїть медсестра з нашатирним спиртом. Збоку від неї дві великі постаті, які ще не можу розібрати. Кімната дуже світла і важко роздивитись все.
- Що з нею трапилося?
- Просте запаморочення від хвилювання. Вже все добре, але якщо знову щось трапиться, нажміть на кнопку біля дверей.
- Добре, дякую.
- Ти можеш сказати, що сталося, - тепер Білл звертався до мене. Він був дуже збентежений і розгублений.
Обперлась на руки, піднімаючи голову.
- Я...я п..просто, - я була не в змозі нормально говорити, сама не знаю чому. - Побачила х..хлопця. Той що був біля клубу. Пам'ятаєш? - вдивляюсь у його очі. Там нерозуміння. Білл намагається згадати, але я бачу, що в нього не виходить. Хлопець підходить до мене і сідає поряд.
- Тихо, не спіша поясни мені, що це за хлопець.
Перевожу дихання. Вдих і видих.
- Пам'ятаєш коли я поцілувала Деррела..
- Да, це не забути, - чую веселий голос друга. Вмить Білл обдаровує його огненним поглядом. - Добре, мовчу, - він демонстративно підняв руки.
- А далі? - Білл говорив вже до мене.
Я зі страхом дивилась у його зелені очі й мовчала.
- Сью, - гарчить він до мене і вириває з моїх думок.
- Я вибігла на вулицю, а там були ті двоє, а ти заступився, сказав йти в машину.
- Пітер, - тихо промовив хлопець. - Далі можеш не розказувати. Я згадав. Що він тобі казав?
- Хто? - я ніби інколи пропадала з цього світу. Не могла швидко думати.
- Цей чувак, Пітер, - лють просто виходила з нього. Деррел ніби це також відчув і почав заспокоювати Білла.
- Ей, тихіше. Вона тільки прокинулась, для неї не можна хвилюватися. Ти можеш думати не тільки за себе. - і Деррел б'є його по спині.
Це був не сильний удар, просто дружній.

Білл опускає голову і проводить рукою по темному волоссі.
- Так, вибач, - хлопець піднімає погляд на мене і я бачу як він намагається не видавати злості, замінивши це ніжністю. Я посміхаюсь, тому що розумію: в нього це погано виходить, але він старається для мене.

- Цей хлопець показав, що ти з ним зробив...
- Він заслужив на це. - перебив Білл мене.
- У цьому я не перечу тобі, але ще він сказав, що хоче поговорити зі мною, - Білл продовжував дивитися мені прямо в очі, ніби дивися в душу. Його погляд показував, що він чогось чекає від мене. У нього є якійсь очікування щодо мене. - Я відмовилася з ним говорити, - хлопець ніби видихнув. - Тоді він сказав, що нічого мені не зробить, бо ще буде час помститися.

Хлопці обмінялись різкими і короткими поглядами. Про що вони подумали?

- Що це означає?
- Нічого такого, за що тобі слід переживати.
- Ну, добре. Це все, що говорив, цей Пітер.