Bill/Білл. Нове життя

17

День пройшов дуже нудно. Білл нічого не писав, а ввечері ми домовилися з Кларою та Аронем зустрітись у кав'ярні не далеко від мене. Подруга правда не горіла бажанням йти кудись, але я сказала, що вона обіцяла і повинна піти, хлопець навпаки, коли почув, то аж закричав від щастя.
- Ну нарешті ми зустрінемося. Побачу вас двох. -Казав він у телефон.
- Потрібно на пари ходити, тоді будеш бачити, - весело відповідаю, - та я також дуже рада, що ми зможемо спокійно посидіти та поговорити.
- Тоді о шостій годині?
- Так, подзвониш як будеш підходити.
- Домовились. - І я вибиваю.

******

Половина шостого, я вже зібрана. Раптовий стукіт у двері відволік. Я різко повернулась. Я нікого не чекала в таку пору. Можливо я в той момент повинна була боятись, але відчуття страху в мене не було, навпаки ніби знала, що це хтось знайомий.

З кожною хвилиною як я залишалась на місці і була занурена у свої роздуми, стукіт ставав настирливіший. Все ж, я підійшла та відкрила. Серце застигло в туж секунду. Слів просто немає, як він може так прийти. Запах кави так і відчувся відразу. Це зводить мене з розуму.

- Білл.. - шепотом промовила.

Ми стояли так довго та дивились один на одного. Нам не потрібно було слів, просто надивитись. Я почала знизу. Чорні кроси були всі мокрі та в болоті. Спортивки також брудні. Надворі дощ? Погляд піднявся вище. Я посміхнулась. Білл одягнув ту ж куртку, в якій я вперше його побачила. Спогади самі потягнули мене за собою. Початок нашої історії. Тоді наші очі палали вогнем, коли ми бачилися, а зараз? Зараз цей хлопець не дзвонив мені тиждень і нічого не відповідав на мої повідомлення. Як могло все так різко змінитися? Стільки випробувань ми разом пройшли та зараз ми стоїмо навпроти один одного і думаємо кожен про своє. Сказати, що я його не кохаю, я не можу і ніколи не зможу. Він - той хто змінив мене. Раніше я могла когось побити чи згадати тільки, як розтрощила машину Томаса і не думати про наслідки. Коли зустріла Білла, жодного разу не застосовувала фізичну силу, щоб захистити себе. Мені це не потрібно.

Я продовжила розглядати хлопця напроти мене. Він був весь побитий, у крові, на обличчі безліч подряпин. Волосся безтурботно та неохайно вкладене, якщо це можна ще так назвати. Ми зустрілися поглядами. А очі, очі завжди залишаються такі ж. Бездонна глибина лісу, в яку так і хочеться зануритись кожного разу, коли попадаєш в її полон. Відчула там жаль, біль, провину, вагання.

- Я вже поспішаю на зустріч, - почала. - Хочеш заходь, я буду приблизно через пів години, а хочеш йди.

Вибір повністю був за ним, та я в думках кричала "Залишись! Не йди". Білл вагався, це було видно по його вигляду. Ще декілька хвилин стояв розглядав мене. Тут він робить крок усередину.

Я готова була бігти обіймати, кричати, співати, бо він вибрав чекати мене, але цього не показувала.

- Там твої речі в шкафі є, можеш переодягнутись. - І я вийшла. Вдих і видих.

Я не могла зараз залишатися з ним. Мозок мій зовсім не думав, він був ніби п'яний.

*****

Хтось прийшов не попереджаючи, а хтось не прийшов хоча мав. Думаєте це Арон, ні, це була Клара. Але зараз я не засмучена. Не сильно горіла бажанням когось слухати. Зараз всі мої думки були про Білла.
Я замовила американо. Арон щось розповідав, чому його не було часто на парах, та я чула тільки відривки деяких фраз.

- Сью...
- А, - від неочікуваності навіть ледь підскочила на стільці, - що таке?
- Що з тобою, - друг намагався щось розгледіти в моїх очах, - коли не подивлюсь, то літаєш десь, але ти точно не тут і не зі мною зараз.
- Та екзамени. Ти знаєш це, кінець року, проєкти, готуватись до сесії, а ще разом і новий матеріал опра... - я не встигла договорити як хлопець мене перебив.
- Ні, думаєш будеш сидіти засмучена, напевно ще й через Білла, і брехати мені. Так не буде. Зараз ти мені або все розповідаєш, або ми йдемо в клуб.

- Я ж кажу, все добре, - вже твердіше говорю.

- У тебе немає вибору ти повинна все мені розказати.

Я розгублено дивлюсь на нього. Арон ніколи не давив на мене, щодо моїх проблем. Я вирішувала сама кому і що розповідати, а зараз він намагається заставити мене щось розповісти.

- Ти зараз чесно? - здивувалась, дуже, бачу Арон теж.
- Так, а що?
- Я тобі нічого не буду казати. - Можливо, якби він на мене давив, то пізніше сказала б.