Швидка трансміграція. Частина 2 (Записи Гравців та Хостів)

4.212

Обличчя Фенікс зблідло. Коли вона побачила, що Нін Шу сиділа, давлячись сміхом, то почервоніла до кінчиків вух. 

Фенікс вибігла з кімнати і так сильно грюкнула дверима, що зі стін полетів пил. 

Нін Шу затиснула вуха. Це було голосно. 

Вона обернулася і спитала: 

- Дядю, вона приходила влаштовувати істерику, щоби ви її заспокоїли. 

- Якого біса? - він насупив брови, потім сказав Нін Шу: 

- На дивані пилюка. 

– Що? 

- На дивані пилюка. Ти мусиш струсити її, - шкільний лікар говорив з таким виглядом, ніби він пояснював щось дитині. 

Нін Шу: (⊙o⊙) 

Його не врятувати. 

Лікар приготував трохи їжі для Нін Шу. Цього вистачило б тільки на одну людину, тому вона запитала: 

- Ви не їстимете? 

- Я поїв, - відповів дядько. 

Нін Шу скривила губи. Чому головнокомандувач не запросив її на вечерю? 

- Дядю, тут тільки одне ліжко. І де я маю спати? 

Це була однокімнатна квартира, тому тут було лише одне ліжко. 

Він м'яко запитав: 

- Ти хочеш спати зі мною? 

Його окуляри із золотою оправою блиснули зловісним світлом. 

Нін Шу поспішно махнула рукою і сказала: 

– Я можу поспати на дивані. 

Дядько сказав «гм», явно дуже задоволений цією відповіддю. Нін Шу скривила губи від зневаги. Так чи інакше, а вона була жінкою. Хіба не він має запропонувати їй лягти на ліжко, а самому влаштуватися на дивані? Хіба він не повинен показувати хоч якісь манери? 

Схоже, дядько взагалі не ставився до неї, як до жінки. 

Вночі Нін Шу звернулася на дивані і перед сном сердито подивилася на ліжко. Він справді змушував її спати на дивані! 

***

Пролунав пронизливий звук сирени. 

Нін Шу міцно спала, коли в середині ночі її розбудив пронизливий сигнал. Вона рефлекторно сіла, все ще приголомшена. Обернувшись вона побачила, що дядько зістрибнув з ліжка і одягав куртку. 

- Зомбі прийшли. Поквапся! - дядько надів браслет, потім почав застібати рукави. 

Нін Шу: Облога посеред ночі? Що, чорт забирай? 

Однак вона все одно зістрибнула з дивана, взяла пістолет, палицю і сокирку зі столу, та пішла за дядьком. 

Сонні люди кинулися до воріт бази. Багато з них напівголі, одягалися на ходу. 

Коли вони підійшли до воріт, Нін Шу побачила натовп зомбі у світлі величезного прожектора на стіні. Ці зомбі невпинно мчали до бази. Їх не зупиняла навіть електрична огорожа, вони продовжували рухатися вперед без вагань.