Швидка трансміграція. Частина 2 (Записи Гравців та Хостів)

4.187

Після того, як в автомобілі закінчився бензин і зустрічі з еволюціонувавшим зомбі, учасники стали приходити у відчай. Єдина їхня надія - шкільний лікар, але він зрештою відмовився їм допомагати.

Гарчання зомбі лунало все ближче, а у них не було транспорту. Можливо, їм удасться втекти? Вони відчували, що сьогодні був не їхній день.

Нін Шу побачила, що зомбі тягнеться до неї і пристрелила його. Потім повернулася до лікаря з обличчям, на якому залишилися засохлі шматки мозку, і переконливо сказала:

- Дядю, нам краще бігти.

Шкільний лікар подивився скляним поглядом, уникаючи її обличчя:

- Тримайся подалі від мене.

Вовк про щось порадився зі своєю командою і почав повільно рухатися до машини лікаря. Всі інші вдавали серйозну боротьбу із зомбі, щоб відвернути увагу її власника.

Нін Шу побачила, як Вовк став копошитися біля дверцят і почала хвилюватися. Навряд чи той хотів узяти її та лікаря із собою. Ці люди були безжальні. Вони могли вбити, не моргнувши оком, заради виконання завдання.

- Дядю, дядю, - Нін Шу потяглася до рукава шкільного лікаря, але той швидко ухилився.

Його мізофобія справді дратувала. Нін Шу поспішно сказала:

- Дядю, вони хочуть забрати вашу машину!

Може, їй таки доведеться зіткнутися з долею - бути роздертою на частині натовпом зомбі?

Шкільний лікар різко схопив Нін Шу за плечі і захистився нею від бризок мозку найближчого зомбі. Мозкова речовина знову забризкала її обличчя.

Нін Шу: Дідько! Покидьок!

Нін Шу сердито обернулася, щоб побачити, що дядько вже йде. Вона негайно відклала свій гнів і побігла за ним.

Вовк все ще боровся з дверима і навіть намагався відчинити капот, але машина досі не зрушила з місця. Фенікс та інші так турбувалися, що з них майже валила пара. Вони вже відверто відмовилися від битви із зомбі і побігли до машини допомагати.

Вони використовували всі вісімнадцять спеціальних навичок відділу таємної служби, але не змогли відчинити двері цієї машини.

Шкільний лікар дістав із кишені ключ і автомобіль видав звук розблокування.

Вовк не мав бажання зустрітися з кулею із цього пістолета. Тож підняв руки капітулювавши з виразом покірності на своєму гарному обличчі.

- Це непорозуміння, - Вовк вичавив з себе ці слова.

Лікар холодно посміхнувся і сів у машину. Нін Шу вмостилася на пасажирське місце.

Опинившись у міцній та закритій машині, вона раптово відчула себе у безпеці.

Коли Вовк та інші побачили, що ця людина не збиралася брати їх із собою, почали панікувати та ляскати у вікно, відчиняючи роти, і щось беззвучно кажучи. Однак Нін Шу не чула жодного звуку.

Звукоізоляція була справді гарною.

Зомбі наближалися. Вовк прийшов у розпач. Орді зомбі не було видно кінця!

Фенікс стукала у вікно з тривожним благаючим виразом.

Шкільний лікар звузив очі, дивлячись на неї. Він трохи опустив вікно і Фенікс тут же схопила його за сорочку, кричучі:

- Будь ласка, візьми нас з собою. Я благаю тебе!

Фенікс зі жалібним благаючим виразом подивилася на лікаря, але той холодно глянув на свою схоплену сорочку. І натиснув на кнопку вікна. Скло знову почало підніматися. Фенікс непокоїло, що її рука може бути серйозно травмована і відпустила одяг шкільного лікаря. Але, як тільки вона висунула руку з вікна, він знову опустив скло.

Що це за цирк? Якщо ти не хочеш її брати, якого біса відкриваєш і закриваєш вікно!?

Але Нін Шу швидко зрозуміла що до чого. Це знову його мізофобія. Він не любив, коли хтось його чіпав. Нін Шу виявила, що шкільний лікар насправді був дуже поблажливим до неї. Хоча використовував її як щит від летячих в нього останків зомбі.

Нін Шу подивилася на лікаря. Цей профіль виглядав дуже круто і бездоганно, на його чорній вітровці не було навіть порошинки. Ноги виглядали більш стрункими та довгими, коли він сидів у кріслі.

Вона не розуміла, чому він не їде. Нін Шу спокійно спостерігала, як група Вовка відбивалася від зомбі, відчайдушно стукаючи у вікна автомобіля.

Це почуття було... надзвичайно освіжаючим.

- Хто ці люди зовні? - він обернувся, щоб поставити Нін Шу це питання, але майже відразу відвернувся. Потім потягнувся своїми тонкими пальцями, взяв серветку та кинув її Нін Шу.

Вона витерла серветкою обличчя.

– Ми агенти відділу таємної служби, – чесно відповіла Нін Шу.

Шкільний лікар підняв брови, дивлячись на неї.

– Ти? Спеціальний агент? Пффф...

Нін Шу: ...