— Можна вийти? — я встав з-за столу але мені потемніло в очах і я ледь не навернувся.
— В медпункт? — ця жіночка єдина з всіх учителів мене любить.
— В туалет.. — я побрів до виходу, але одразу перед дверима втратив свідомість..
*поки я був непритомний*
— ДЖИСОНЕ! — Фелікс, що спостерігав за мною зіскочив з стільця й погнав до мене. — Дихає.. Викличте швидку.
— Та для чого йому швидка, віднесіть в мед хай належиться. — ледачо промовив Мінхо, хоча всередині відчував хвилювання.
— Раз такий мудрий, допоможи мені його віднести. — гаркнув до хлопця Лікс.
— Пф.. Не смій до мене гарчати.
— Лі Мінхо, не на моєму уроці. — твердо і гучно гримнула математичка. — Допоможи Феліксу віднести хлопця в медпункт.
— Що це за школа така?! — скигливши пішов до мого тіла й підняв його з Феліксом.
— Дай мені, бо ми ледь йдемо. — Мінхо взяв мене на руки і вони пішли значно швидше.
— БОЖЕ! — зойкнула медсестра. — Кладіть на кушетку! Що з ним сталось? — вона побігла до шафи й витягла ватку зі нашатирним спиртом.
— Він просто впав. — Хо знизав плечима.
— Він весь день поводився дивно. Він дуже млявий..
Жінка піднесла пінцет з ваткою до мого носа й провели кілька разів, щоб я опритомнів.
***
— Я втратив свідомість? — я швидко прийшов до тями.
— Так. Ти щось їв зранку? — спиталась медсестра
— Ні.. — відповів я.
— Ясно.. А коли ти останній раз їв? Вчора? — вона записала щось в блокнот.
— Не зовсім. — я ухилявся від питання.
— А коли?
— Ну.. — я замислився. — 3 дні тому.. Повечеряв і ліг спати.
— ТИ ЗДУРІВ? — Феліксові очі стали квадратними..
— Дитино, тобі потрібно їсти.. Ми мусимо викликати швидку. Тобі зроблять аналізи.
— проказала медсестра.
— Не треба швидкої. В мене все добре, бачите? — я встав з ліжка і в мене потемніло в очах..
— Бачу. — вона перевела погляд на Мінхо. — Виклич, будь ласка, швидку.
— Ало, хлопець не їв 3 дні, 16 років, Сеул, старша школа 2, імені Чон Чонгука, повідомляє Лі Мінхо.
— Бригада виїхала. — сказала диспетчерка. — Хлопець притомний?
— Так. — Мінхо глянув на мене, а я відвів погляд.
— Добре. Орієнтовно за 7 хвилин прибуде бригада швидкої медичної допомоги. — хлопець скинув трубку.
— Я йду на урок. Тьфу, додік, з тобою тему пропустив. — холодно промовив Лі.
Медсестра також вийшла, тож у нас з Ліксом була нагода поговорити сам-на-сам.
— Ти придурок? — спитав мене хлопець.
— Я просто не голодний. Нема апетиту. — винувато промовив я. — Вибач.
— Чому ти його малюєш, поясни мені? — запитався Йонбокі. — Він тебе принижує, а ти в нього закоханий?
— Феліксе, не лізь не в своє діло. Я в твої стосунки лажу? — відрізав я. — Це я вирішуватиму, в кого я закоханий, а кого мені ненавидіти. — мені знов потемніло в очах, я взявся рукою за стіл.
— Гаразд, заспокійся. — сказав хлопець.
Медсестра заглянула в свій кабінет:
— Швидка приїхала. Йти зможеш? — вона звернулась до мене.
— Думаю, зможу.
Я встав, проте в очах досі темніло.
Фелікс взяв мене під руку, допомагаючи йти до виходу.
— Хлопче, та ти маєш жахливий вигляд. — сказав лікар.
— Дякую. — відповів я. — Вам вдається підбадьорювати людей.
— Вибач, сідай. — чоловік показав на сидіння в машині.
— Ліксе, допоможеш мені?
— Так, зараз. — він поклав рюкзаки й допоміг мені залізти в машину.
Мені вкололи глюкози, нагодували і я продовжив свій навчальний день.
— Добрий день, вибачте за запізнення. — я спізнився на 20 хвилин, наврядчи він мене вибачить.
— Заходь, невдячний. Я чув, шо ти витворив. Їсти треба, олень ти. — він розтріпав мені волосся й пішов до свого столу.
— Шо це за предмет? — я спитався в Лікса.
— Пане Хан, трохи тихіше. Зараз географія. — він посміхнувся.
— О, так, вибачте. — Я дістав книжку й щоденник. Почав писати.
Сидячи з Феліксом я можу робити будь-що. Та хоч дро... Може крім цього хіба.. Він ніколи не дивиться в мій особистий щоденник і в телефон, тому я йому довіряю.
12 березня
Сьогодні я втратив свідомість через те, що не їв 3 дні. Трохи сумно, але я звик.
Мінхо сидів зі мною два рази! На фізиці й на математиці. До речі, з фізики в нас новий вчитель. Бан Чан. Ніби класний, молодий.
Я намалював портрет кота(стрілка до малюнка Мінхо). Він справді котик.
Крім того, я чув, що учні погано говорили про нього. Я з ними ледь не побився! Хе-хе!
Я захищу тебе. Нічого, що болить.. Ти для мене вже гріх, від якого я не можу відмовитись, бо ти солодший за зло...
Навіть темна ніч не лякає мене, якщо я поруч з тобою..
Шрами від ран, які вкривають моє серце.... Якби ти зміг їх помітити..
Твої обійми були такими теплими й міцними.. Гадаю, я на мить розплакався, бо це було вперше.
Ти можеш спалахнути, поранити мене..
Я буду для тебе чим завгодно. Так, порань мене, мені все одно. Так, спали мене до тла..
Скільки б не обирав, мій вибір — це завжди ТИ..
У тобі я можу розчинитись.. Обійми мене, нічого, що болить...
Дзвінок на перерву. Я закрив свій щоденник і запхав до сумки.
Наступні уроки: музика, фіз-ра й мистецтво. Я піду лише на музику, домалюю там, а потім піду додому.
Кінець 2 розділу.
