Збори пройшли відносно нормально. Далі вчитель говорив про оцінки, конкурси, екзамени. Під кінець зборів, класний керівник відпустив усіх додому, хоча час, чітко визначений на проведення зборів, ще не сплив.
— Джисоне, — найкрасивіший хлопець у школі відвів Хана вбік. — погуляємо? Завтра або ж сьогодні ввечері.
— Можна. Дякую, що заступився за мене. — вдячно промовив брюнет. — Думаю, ввечері можемо.
— Тоді, напишеш мені, як звільнишся? — спитав Хьонджин.
— Окей, до зустрічі. — хлопець помахав рукою Хвану і, розвертаючись, побачив ще дещо.
Мінхо пильно, з неприхованою люттю дивився на Джинні. За мить він розгубився, переводячи погляд на Хана.
— Бувай. — сказав той трохи сумно.
— Е.. Бувай.
— Ну що, розповідай-но! — Йонбок з нетерпінням чекав на розповідь Джисона.
— Гара-азд, але потім ти. — відповів брюнет, виходячи зі школи. — Що ж.. Почалося все, напевно, з шкільного коридору, у вівторок. Я, побитий Чанбіном, прийшов на хімію із запізненням. Мене вигнав хімік і я сидів на тій клятій лавці.
І тут.. Проходить повз мене Мінхо, заходячи в кабінет Синміна. Його шлють глибоко й подалі, він сідає на лавку і починає зі мною говорити. Я, трохи шокований від цього, тікаю нього, бо він підняв мого гольфа, а там синій живіт..
— Е-е-й... — весь цей час Фелікс уважно слухав, йдучи збоку, але зараз перебив Хана. — Тобі не здається, що вже тоді Лі щось відчував?
— Я.. думав над цим.. — хлопець був схвильованим.
— Ну, а що в тебе там? Під сорочкою? — поцікавився Бокі.
— Та сало одне.. Ну глянь.. — Соні повільно піднімає край сорочки.
— Яке, нафіг, сало? Ти ці кубики хоч сам бачив?! — знервовано проказав Лікс.
— Що? — Хан опустив погляд на живіт і отетерів. — А звідки?
— З залу, придурок. Ти, коли займаєшся, геть не помічаєш результату? — блондин злився на друга, бо той не любить себе і не бачив цього раніше.
— Не помічав..
— А руки? Ти ж качав руки..? — Фелікс обхопив плече Джисона. — Ти дебіл? Не забагато за кілька днів?
— Так от.. — хлопець хотів перевести тему на розповідь і від цього Лі замовк. — На історії він вирвав мого щоденника..
— ЩО?! Сподіваюся, він не читав його..? — голос найкращого друга ледь затремтів.
— Але я випадково викрикнув і поглянув на нього.. Маю надію, що він не образився. Мінхо після моїх дій віддав щоденника, як миленький.. Я продовжив писати в ньому, а через кілька хвилин Хо спитав мене, чи я справді пишу там про своє життя.
— І що було далі?
— Я вийшов в туалет.. А тоді... Здається, саме у той момент він прочитав його.. — Джисон замовк. — Я повернувся додому і побачив, що він його читав.. На четвертому березня...
— Соне.. — блондин сковтнув і трохи захриплим голосом проказав його ім'я. — Ходи сюди.
Лікс обійняв Хана.
— Дякую.. Отже. Далі розказую швидко, бо не сильно хочу того згадувати.
Мама виганяє мене надвір, аби я вигулявся і подумав, мовляв там тепло і файно, йди, дитино.
Там мене ледь не ґвалтують і я зі всіх ніг біжу до хати Мінхо. Забігаю, врізаюсь в нього і втрачаю свідомість.
— Ти дурень. Як за тиждень можна пережити ледь не події другої світової? — Ліксі з квадратними очима втикає в землю.
— Не знаю. Так от. Прокидаюсь на якомусь дивані, мене ставлять перед фактом, що я ночую там. Думаю: треш. Потім пропонують їсти і піти в душ. — раптом Хан зупиняється. — Хочеш послухати про стояк?
— АХА-ХА-ХА! — Йонбок пирхає зі сміху і ледь не падає на асфальт. — ТАК!
— Йду по одяг.. В кімнаті з одягом я побачив стіл, на якому була записка.. Чорт.. — хлопці сіли на лавочку, бо вже втомились. — Ще б пригадати.. Там писало: Білченя.. пробач мені.. — Джисон хмикнув. — кохаю, чи щось таке.
— Трясця.... Соне, ну ти влип..
— Та я вже зрозумів.. Я от думаю, як то дізнатись про його справжні почуття..
Але я ще не закінчив.. — хлопець перевів дух і знову продовжив. — Він розгублено залітає в кімнату і починає ледь не плакати.
— Вау.. Ти досі не впевнений в його почуттях до тебе? — перепитав Лі.
— Не знаю. Я теж починаю плакати і після того ми в обнімку так сидимо, йдемо вечеряти. Мінхо готує вечерю і потім під його стогін в мене... — брюнета перебив дебільний регіт Лі. — ТА НЕ РЖИ ТИ!
— ЧОГО?! Аха-ха-ха-ха-ха!
— Отож.. Я змиваюсь в душ і, вибравши одяг, який я так і не встиг тоді вибрати, пішов помитись та ніби на той вечір все.. — брюнет вирішив промовчати про труси.
— А розкажи про побачення.. Цікаво ж. — попрохав Фелікс і Хан йому не відмовив.
— Він прийшов до мене фіолетовий.
— ХА-ХА-ХА! — Бокі знову залився сміхом.
— Повів мене в темний парк. Я всрався.
— Прям реально? — очі блондина були нажахані.
— ТА ДЕ! ТЬФУ. Просто налякався. — Джисон закотив очі і всміхнувся.
— ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА! Ну-ну, продовжуй.
— Добре, аха-ха.. Привів мене у будиночок на дереві, там було дуже гарно. Там ми і поцілувались вперше..
— ТРЯСЦЯ, ЯК ТИ ЦЕ РОБИШ?!
— Що роблю? — здивовано перепитав Соні.
— Знаходиш собі пригод на дупцю. — відповів Фелікс.
— До речі.. Я питав його, чи друзі ходять за руку.. А він мені..
— А ми хіба друзі? — сказав Лі.
— Звідки ти.. — у Хана всередині все обірвалось..
~Невже це просто злий жарт Йонбока? Просто підмовити Мінхо? Як же так? Я дурень.. Я такий дурень.. Та звісно, хто б мене колись покохав. Я просто не бачив цього раніше ~ — брюнету хотілось кричати..
— Вгадав? Так у фільмах кажуть. — очі Лікса округлились. — Він сказав це?!
— Фух... Так..
— Чуваче, я тебе вітаю. Він не вважає тебе другом. І ви лише раз цілувались?
— Н-ні..
— НІ? Соне, виявляється, ти ще той романтик.
— Ну.. Хіба що трохи. — хлопець всміхнувся і опустив погляд донизу. — Але ж ти розумієш, що він не міг просто так помінятися?
— Міг. Він розповів мені чому. Але ти йому весь цей час подобаєшся. Те, що він помінявся, означає, що Мінхо перестав відчувати небезпеку й напругу між вами. Тепер і тобі варто перестати так вважати.
— Небезпечними? Можливо.. — Джисон відчув, що скучив за котом.
— А тепер розповідаю я... — почав було Фелікс..
