За пів години очікування на вулиці хлопець вже змерз..
Лікс вже хотів повертатися додому, як з-за рогу вилетіла знайома чорна ретро тачка і зупинилась перед будинком блондина.
Лі підійшов до машини й сів у неї.
— Бокі, благаю, пробач.. Сильно змерз? — винувато глянув на того Чан.
— Трохи.. — Йонбок поглянув на голову старшого і на його лиці з'явилась усмішка, що стримувала сміх, — Чан-хьоне, а ти чому такий.. ой.. Дай поправлю..
Хлопець турботливо розчесав неакуратне, світле, майже попелясте волосся хьона пальцями й розділив його посередині.
— Ось так.. вже ліпше — усміхнувся Фелікс.
Чан застиг. Феліксові торкання знову викликали в нього ейфорію.
— Боже! Я ж казав одягатись тепліше! — оклигавши, Бан тикнув вказівним пальцем у голе коліно Лі. — Яке воно холодне.. У мене з собою немає грілки.. — розгублено проказав той.
— Погрій рукою.. — блондин взяв долоню хлопця і поклав на оголену ділянку ноги.
— Ліксі, сподіваюсь ми не спізнимося. — промовив наостанок той і забрав руку з коліна молодшого. Фелікс засмутився, але Чан лише перемкнув передачу і повернув руку на його коліно..
Хлопець на пасажирському сидінні розглядав вулиці й будинки, які друзі дуже швидко проминали на чорному авто.
— Так куди ми їдемо? — знову повертаючи на іншу вулицю, Бан Чан почув питання збоку.
— Ось сюди. — вчитель пальцем вказав на велику кількість прикаркованих перед білим екраном автомобілів.
— Ва-а! То ми дивитимемось кіно? У машині? — з радістю в очах вигукнув молодший.
Старший кивнув головою і, просунувши руку на задні сидіння, дістав смаколики для фільму.
— А що за фільм? — Фелікс перевів погляд на білий екран попереду. — Жах якийсь?
— Ні. Капітан Америка. — Чан поставив авто на ручник і знову поклав руку на ногу Йонбоку.
— Обожнюю Marvel! — із захватом в очах сказав Лі.
— Ти вже зігрівся? — відчуваючи, що коліно вже тепле проказав старший.
— М-м-м, ні, хьоне-е.. — благаючи залишити руку Бана на своїй нозі, хлопець поглянув на того очима, схожими на котячі.
— Гаразд.. до слова, моє австралійське ім'я — Крістофер. Якщо хочеш, можеш називати мене Кріс. — усміхнувся той, зачаровуючи свого учня усмішкою з ямочками.
— Буду радий. Дякую, що поділився, пане Бан Крістофер. — Феліксу дуже подобалось дразнити фізика. Але цього разу обличчя чоловіка в раз змінилось. Кутики губ опустились, а очі заглянули прямо в душу. — Ой.. Вибач, Чанні..
— Як? — перепитався Кріс і пирхнув зі сміху. — Як ти мене назвав?
— Чанні. — розгублено одповів блондин поруч.
— Мило.. Ой, здається, починається фільм. — вчасно помітив Кріс, і хлопці обернулися до екрану.
Блондин «випадково» посунув вгору руку старшого по нозі через те, що вирішив нібито почухати своє коліно.
Кріс це помітив, але лише трішки стиснув ногу, через що молодший ледь здригнув, відчувши те, що піднімається у нього в зоні тазу..
— К-крісе.. Маєш коцик? — увічливо спитав той, вміло прикриваючи збуджене місце рукою.
— Маю. Ось — він подав Йонбоку пледа й поглянув спершу вниз, а потім на хлопця. — Я не хотів, щоб аж так.. Е-е.. Тобі допомогти? — ніяково проказав старший.
— З ЧИМ ДОПОМОГТИ?! — вигукнув Лікс.
— Та ні з чим, може, води дати.. — Чанові думки почали крутитися одна за одною, від чого той почервонів.
— Як він гарно грає.. — переводячи тему на майстерність актора, блондин накриває горбик тканиною і замовкає.
— Так.. Як точно.. — зирк донизу, — сказано..
