Коли я повернувся зі школи, одразу ж залетів до своєї кімнати і розгорнув щоденника.
— Хм..? — я побачив дату 4 березня. — Чому.. Я ж не тут востаннє писав... — і я отетерів.. я побачив світло-коричневу волосину у моєму особистому щоденнику...
— Мам... — я промовив це достатньо голосно, що вона почула.
— Так, синочку? — мама заглянула в мою кімнату..
— Я завтра до школи не піду... до кінця тижня не піду.. — вона бачила лише мою випрямлену спину, але якось зрозуміла, що зі мною щось коїться..
— Чому?
— Людина.. що мені подобається.. — я ледь говорив.. — прочитала мого особистого щоденника..
— Сонечко.. — мама підбігла, бо знала, що мені нелегко. Але вона знала крихітну частину моїх проблем...
***
Ранок. Середа. Мінхо прийшов до школи, але цього разу без запізнень.
~Дуже хочу побачити Джисона..~ — з цими думками він навіть радісно забіг до класу, але його посмішка сповзла за кілька секунд, коли він зрозумів — хлопця немає на уроці..
— Доброго ранку, Мінхо. Ти якраз вчасно. Чому такий щасливий? Хороший ранок? — спитав вчитель фізики.
— Вже ні.. — Лі спохмурнів й пішов до вільної парти.
Хлопець розблокував свій телефон і зайшов у "KakaoTalk":
LeeKnow:
Доброго ранку. Ти чого не в школі?
Відповіді нема. Може, він ще спить?
Мінхо замислено просидів решту уроку засмученим і холодним. Настрою не було зовсім.
Далі правознавство. Перед уроком хлопець підішов до Джисонового друга — Лі Фелікса.
— Ліксе, привіт. — холодно промовив Хо.
— М. Чого до мене зразу? Мені Соні не відписує. — Йонбок зрозумів, для чого підходив брюнет.
— А.. ясно.. дякую..
— Слухай.. Чому ти з нього знущаєшся? — на мить замовкнувши, немов обдумуючи варто це питати, чи ні, промовив Фелікс.
— Я.. Ти ж йому не розповіси? — Мінхо сподівався, що Ліксу можна довіряти.
— Ні. Якщо причина буде вагома. — досі холодно відповів той.
— Що ж.. Він мені подобається.. Я думав, що таким чином можна притупити мої почуття до нього. — я ніяково опустив погляд донизу.
— Ти придурок? Ех... Що тепер робитимеш?
— Не.. Не знаю. — русявий розвернувся, закінчуючи вже доволі відверту й холодну розмову.
На праві Лі зробив домашнє завдання і навіть читав параграф.
— Отже... На домашнє вам не задаю нічого, а тебе, Лі Мінхо, прошу залишитись. — вчитель звернувся до Ліноу.
Всі втекли з класу одразу з дзвінком, а єдиний учень підійшов до вчительського столу.
— Ти сьогодні гарно відповідав. В тебе найвищі оцінки зі всього класу з мого предмету. Не хочеш здавати екзамен з права?
— Можливо. Я можу йти? — В Мінхо досі був поганий настрій. — Будь ласка.
— Так. — вчитель зрозумів, що Лі не зацікавлений в розмові, тож відпустив його без проблем.
Музика. Цей урок — не урок зовсім без Джисона.. Він завжди наспівував собі щось під носа, а брюнет завжди сідав позаду нього і слухав..
Останню пісню, що той заспівав на весь клас, була пісня «Вулкан». Так її назвав сам Хан.
— Де ж ти.. Соні? — дорогою додому пробурмотів Мінхо.
***
Я сидів на ліжку. Просто сидів. В мені не було емоцій. Ані гніву, ані страху.. Нічого..
— Котику, може йди ще погуляй, поки не темно..? — мама пробувала мене підбадьорити, але в неї не вийшло. — Подумаєш, розвієшся..
— Можна.. — я вперше за весь день щось сказав. Встав з ліжка, вмився... Навіть не передягався — спортивні штани і домашня футболка.
Вийшов на вулицю, накинувши на себе куртку. Я одягнув навушники і ввімкнув рандомний плейлист..
Йдучи вулицею я оминав темні провулки.. Сам не знаю чому.
Раптом, мені потемніло в очах і я відчув тупий біль в зоні потилиці..
Я прийшов до тями тоді, коли чоловік в масці навис над моїм ледве притомним тілом... Від нього пахло алкоголем і цигарковим димом.
Я хотів поговорити з ним, але на мене нахлинула така паніка, що я не зміг вимовити й слова..
Він спробував залізти на мене, але я якимось дивом підняв ногу так, що вона вперлась йому в груди..
— Ах ти чортеня.. — від цієї інтонації мене почало нудити..
— Не.. не рухайте мене.. — нарешті мені вдалось видушити кілька слів з себе.
— Ми лише розважимось.. — він почав стягувати з мене штани, а коли я знову спробував його відштовхнути — ще кілька разів вдарив по обличчю і я смиренно прийняв факт зґвалтування..
Чи можливо, що це просто випадковість? Ні, Всесвіт точно хоче мене зламати..
Я намагався крикнути, але його рука не відпускала моє горло і ніхто нічого не почув. Сльози на обличчі досить швидко сохли. Він мене душив і цілував мій живіт.. Мені не було боляче.. Мені було гидко від самого себе.. ~Невже мене зґвалтують, і може навіть вб'ють?~ — подумав я одразу перед тим, як почув кроки з-за кута.
— Що тут.. — почув чийсь голос..
Поки чоловік обернувся на голос, я підвівся і моментально побіг в протилежний від ґвалтівника..
Я біг, біг, біг.. З моїх очей текли сльози.. Я Додому я не побіжу.. До Лікса бігти далеко... Хто живе найближче? Ні-ні-ні....
Найближче мешкає Мінхо..
Він із батьком живе у осібняку. Мама розлучилась з його батьком, тому я не знаю де вона зараз. Кажуть, що вона виїхала з міста.
Я погнав з усієї сили до будинку Мінхо, бо чув за своєю спиною кроки...
Як тільки я забіг до його двору я смикнув за двері.. Вони виявились відчиненими.. Я врізався в Лі...
— Джисоне... — він був одягнений в білу футболку й світло-сірі спортивні штани.
Я без слів розвернувся й поглянув у вікно біля вхідних дверей.. Він більше не гнався за мною... Я впав на підлогу й свідомість почала покидати мене..
Кінець 6 розділу.
