"Молоде кохання"

8 Ч. Знайомий силует

Друзі йшли з переду і спілкувалися між собою не помічаючи те, що брюнет не був поряд з ними.
*Навіщо мені ці вихідні? Все одно минають так сумно. Що, якщо я піду собі, вони помітять, що мене нема? Напевно ні. Краще мені зникнути з їх поля зору на сьогодні...*- 🖤.
Він обережно і різко побіг в бік — було зненацька для прохожих і дивно, але компашка друзів не почули, бо так голосно реготали, що й не чули.
Вибіг біля дороги.
*Фух! Це було занадто легко...*-🖤.
Айзава вже збирався йти додому, як на очі попався високий силует вдалині.
*Десь я його вже не раз бачив... цей силует такий знайомий.*- 🖤.
Він спочатку хотів піти собі, але бажання дізнатися хто то був, сильніше.
Айзава приблизився, він різко повернувся  і вони зустрілися поглядом.
– Тоши...?- неочікувано промовив ім'я.
*Як я міг його не впізнати!?*- 🖤.
– Айзава...? Оу, я так рад цієї зустрічі! Як справи?- посміхнувся.
– Привіт, нормально...
Айзава вперше побачив, як промені світла попадали на обличчя, його очі стали світитися яскраво-блакитним кольором, а локони волосся, що були з переду розвивалися на вітру.
–  Я тут подумав, може обміняємося номерами телефонів?- 💛.
– Я не проти.- сказав, як завжди.
Вони обмінялися номерами.
– Ти не зайнятий зараз? Може сходимо кудись чи погуляти?- 💛.
– Ні, можемо погуляти.- 🖤.
*Ура! Він погодився зі мною погуляти!*- думав він.
Вони пішли по асфальту. Не далеко від них була дорога де проїжджали автомобілі, з іншої сторони росли декілька великих дерев.
Обидва мовчки йшли, розглядали все навкруги.
– Який у тебе улюблений спорт?- перервав тишу.
– Ну... У мене нема улюбленого спорту. А навіщо питаєш?- зацікавлено поглянув.
– Я просто люблю грати у бадмінтон і вже майже, як рік займаюся. Це моє хобі. Мені подобається! Може сходимо? Я можу тебе навчити, якщо хочеш.- 💛.
– Давай.- відповів він, бо все одно було нічого робити сьогодні.
– Тоді пішли, я покажу місце де я тренуюся і граю з іншими.- повів.