Кручуся туди-сюди, плутаючись у теплій ковдрі. У вікно пробивається тьмяне світло, і я, ще толком не прокинувшись, натягую ковдру на голову. Цікаво, як довго я спав? Повертаюся на бік, потім сідаю на ліжку. Висовуюся зі свого кокона й одразу починаю тремтіти від холоду, який швидко проганяє залишки сну. Скроні свердлить тупий біль, і я знову заплющую очі. Ось уже правда: у пияцтвах слід знати міру, голова після них просто розколюється.
Пригладжую пальцями сплутане волосся, розплющую очі ще раз, але вмить виявляю, що до пояса я абсолютно голий. Застигаю в подиві. Щось не пригадаю за собою дивної звички лягати спати роздітим... Минулої ночі... Та що таке сталося минулої ночі?
Щосили напружую пам'ять, але в голові клубочиться густий туман, і ясна картина ніяк не складається. Пам'ятаю, як увечері з'явився старикан... Ми поговорили і ні до чого не дійшли... Потім із Мужун Юєм напилися вина... Опускаю погляд і помічаю на власному тілі якісь багряні плями. Гублюся в здогадах: начебто ніхто мене вчора не бив, звідки ж узялися ці сліди?
Довго вдаюся до похмурих роздумів, але, так і не розкривши цю таємницю, вирішую викинути все з голови. Умившись і одягнувшись, виходжу у двір.
Ранок стоїть ясний, золотисті сонячні відблиски грають на мощених каменем доріжках. Вологий прохолодний вітерець приємно обдуває обличчя. Піднімаю голову і дивлюся на небо: погода чудова, жодної хмаринки, наді мною простягається чиста, глибока синява. З-за стіни неясно долинає дзюрчання струмочка і тихий шелест - це вітер грається з травами на лузі. Як біжить час!
Коли я прибув сюди з генералом Чжоу, стояла весна, а зараз уже наближається осінь. Раптом перед очима спливає гнівне обличчя старигана, і я почуваюся злегка винним. Відтоді як я опинився в армії, ми ще жодного разу не бачилися – і я за першої ж зустрічі так сильно його розсердив. Щиро шкодую і глибоко каюся. Якби я стримався, може, він і погодився б витягти мене звідси... Але нічого не поробиш: стариган уже пішов, і тепер залишається тільки скрушно зітхати.
Прямую до покоїв Мужун Юя. Сьогодні я безнадійно проспав – цікаво, якого прочухана він мені за це дасть? Проходжу галереєю і бачу, як з-за рогу з'являються особисті слуги яньського принца. У руках у них чай і якісь закуски, на обличчях видніється тільки тривога і страх. Уся компанія перешіптується між собою, і тут один із них помічає мене. Усі їїні тривоги як вітром здуває.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Там, за холодними пісками
Ficción históricaВін мріяв бути вільним. Як хмари, як дикі журавлі, як пустельний вітер, але в гру його життя вступила доля - вправний і безжалісний стратег. Доля, яка подарувала ворога, друга, коханого. Піднесла на блюдечку те, чого простий воїн і в думках ніколи н...
