"Зуби"

15 Розділ.

Україна... Скоро час настане... І я буду керувати тобою!- лунав голос в моїй голові.

Я перелякалася і зупинилася.
– Х-хто... це сказав...?- 🇺🇦.
Але у відповідь лише тиша.

Що тікіщо було? Я схожу сума? Спочатку ці клики, а тепер голос... може я втомилася просто? - 🇺🇦.
End POV 🇺🇦.

Після такого, вона вирішує повернутися додому, поки раптом не загубилася у лісі.
– О, сестра! Ти сьогодні рано повернулася, навіть попри те, що Союз дозволив тобі гуляти майже до часа ночи. Щось може сталося?- 🇬🇪.
– Ні, нічого. Просто холодно стало, сильно...- з брехала вона.
– Доречі... Батько попросив, щоб якщо ти повернешся раніше, то щоб зайшла до нього в кабінет.- 🇬🇪.
Юкі насторожило це. Переодягнулася і пішла до його кабінету. Постукала у двері, а коли почула "Заходьте", то відкрила двері й зайшла.
– Ти щось хотів?- 🇺🇦.
– Я хочу тобі дещо сказати... Одну правду...- СРСР.
Він дістав, якісь документи, фото і стару газету з новинами.
– Що це?- 🇺🇦.
Почала розглядати те все.
– Насправді твої батьки... це не я... вони... тобто я... їх вбив... Спочатку за територію, а коли побачив тебе, ще малу, то вирішив усиновити, бо було шкода вбивати...- СРСР.
Союз чекав на крики з боку дівчини.
– М... понятно. Добре, зрозуміла.- намагалася спеціально приховувати емоції.
Повільно вийшла з кабінету, а за дверима вже швидко побігла на другий поверх до своєї кімнати. Закривши двері, Україна повільно спустилася по ний у сльозах.

Він... Монстр... Я ж знала про це... Чому...? Чому все так повинно було статися саме зі мною? Хоча... чекай... Тоді він так само зробив з іншими... а вони про це навіть і не здогадуються...- 🇺🇦.

Дівчина закрила рот руками, щоб ніхто не почув її.

/Дякую за читання 🇺🇦☺️!\