"Зуби"

40 Розділ.

Поснідавши, ми одягнулися і пішли на Вокзал, щоб сісти на потрібний потяг. 
Пішли до потягу і почали шукати своє купе.
Знайшовши, ми сховали наши речі.
– Я буде з низу, бо  раптом не впасти у ночі.- пояснила я.

– Добре. Що будемо робити?- 卐

– Я буду слухати пісні. А що ти робитимеш, то я не знаю.- 🇺🇦.

– А які пісні? Я теж хочу!- 卐.

Я дістала навушники. Рейх ліг на моє ліжко, а я на нього, щоб було легше слухати у навушниках.
– Я люблю повстанські пісні. (Не знаю, були тоді такі пісні чи ні, але давайте зробимо вигляд, що були, гаразд?)- 🇺🇦.
Я увімкнула пісню "Йшли селом партизани".
Йому сподобалося і він приобняв мене міцніше за талію. Ми так і заснули у двох.
Ми настільки довго спали, що прокинулися у другий годині ночі.

– Це ж скільки ми спали?- 卐.

– Я звідки знаю. Відпусти.- 🇺🇦.

Рейх лише усміхнувся.
Мене це роздратувало і я вдарила ліктем в живіт.

– Ай! Боляче!- 卐.

Він відпустив мене. З полегшенням я встала.
End POV 🇺🇦.

Коли приїхали, Рейх вирішив, що візьме на себе весь багаж дівчини і свій.
– Куди нам?- 卐.
– Хм... Знаю! Пішли!- 🇺🇦.
Поки йшли, Німець роздивлявся навколо. Хтось, щось робив. Знімали різні плакати, що нагадували  про жахливе колишнє життя. Рейх не дуже розумівся на українській мові, оскільки країни та міста могли чудового розуміти друг друга не дивлячись на якій мові розмовляли. Але попри те, він  намагався  зрозуміти, що написано було на кафе та інших приміщеннях.
Вони ступали доволі довго.
– Все, ми на місці!- 🇺🇦.
Вони стояли біля великої, але гарної будівлі. Будівля вкрита різними настінними не звичними візерунками. Увійшовши, вони образу пішли до ліфту. Треба було піднятися по ньому на тринадцятий – це майже передостанній поверх споруди.
Кабінету був у кінці коридору, Україна швидко добралася до нього, а Третій все розглядав і тому крокував повільно.

/Дякую за читання 🇺🇦☺️!\