"Зуби"

36 Розділ.

– Тоді... Я збиратимуся їхати до тебе!- вигукнула я.

– Що? Коли? Де мені тебе зустрічати?- за панікував Київ.

– Чекай! Я повідомлю, коли сяду у поїзд, або літак, я ще не знаю! Бувай!- я швидко поклала трубку.
Взявши свої папери я вийшла з кабінету і попрямувала до Німеччини, щоб першому сповістити.
– Німеччина, ти не повіриш!- 🇺🇦.
Але зайшовши, я побачила що Німець вкривав ковдрою батька.

– Тихіше, будь ласка. Він спить, хай, відпочине. Щось гарне я бачу відбулося, я вгадав?-  🇩🇪.

– Так! А, ой. Так, я стала незалежною державою. І хотіла повідомити, що збираюся поїхати до Києва в гості.- 🇺🇦.

– О, звучить чудово. Я не проти. Я передам батьку, як тільки той прокинеться. А коли саме збираєшся?- 🇩🇪.

– Ну... Думаю, що речі зберу сьогодні, а завтра замовлю одразу білети та відправлюся до своєї улюбленої і неповторної столиці.- промовила.
Мені справді хотілося зустрітися з ним, оскільки ми так давно не бачилися.
Коли моїх батьків і брата не стало, за мною доглядав, поки мені не виповнилося 18 років Київ. Він турботливо піклувався, виховував, навчав мене читати, писати, бо я тоді була ще дуже мала. Я дуже вдячна йому за всю ту турботи, що він хотів дати мені.
У ввечері, я почала збирати речі, як тільки закінчила зі справами на роботі. Як я почула звук вхідних дверей, я була впевнена, що це Німці повернулися.

– Україна! Моя чудова Квіточка! Ти вже збираєшся?- 卐.

– Так.- я поглянула на нього.
По очам було видно, що той щось хоче.
– Ти чогось хочеш?- 🇺🇦.

– Так... Можна мені поїхати з тобою?- 卐.

– Ну, не знаю... Ти можеш налякати всіх, бо ніхто не знає, що ми разом.- спокійно відповіла.

– Ну... Квіточка... Будь ласка 🥺.- він зробив наймиліший погляд.

Я не могла цьому протистояти. Зітхнувши, я погодилася.
– Але тобі треба піти у українському національному одязі.- 🇺🇦.

– Ja!- 卐.

/Дякую за читання 🇺🇦☺️!\