"Зуби"

35 Розділ.

End POV 卐.

POV 🇺🇦.
Я йшла по коридору, як раптом
на мене накинувся Росія.

– Україна! Нашого батька вбили?!- 🇷🇺.

– Що!? Правда?- зробила я вигляд, що здивована.
За його спиною стояла Беларусь, Грузія, Казахстан, Молдова, Латвія, Литва і Естонія.

– Тільки невідомо хто це...- 🇷🇺.
– Може ти знаєш?- 🇧🇾.

– Ні, не знаю. Але мені здається, що всі окрім Росії усиновлені, як і я.- 🇺🇦.

– Що...?- 🇰🇿.

Казах і всі інші дивилися на мене здивовано.
– Так. Я впевнена у це. Я точно усиновлена, а щодо вас, то не можу показати докази, але такий, як СРСР, то все можливо...- 🇺🇦.

– Ти про що? Це брехня! З
Звідки ти її взяла, сестра?- 🇷🇺.

Мене це сильно обурило і я взяла його за одяг та притягнула до себе. Так, що той дивився мені у очі.
– Запам'ятай, Москаль... Ми різні, лише ти справжній син СРСР, бо в тобі тече кров монстра. У моїй крові тече українська кров! Кров, що містить  в собі силу духу та волі! Не кажи те, що не знаєш, ідіот!- я відпустила його і пішла до ООН.
Я впевнена, що Росія за моєю спиною був здивований і розбитий у душі.
Після того, як я постукала, зайшла до кабінету ООН. Він чекав мене.

– Вітаю, Україна! Не дивлячись ні нащо ви стала незалежною!- 🇺🇳.

Від почутого, я ледве не заплакала від щастя.

– Якщо, якісь питання будуть, то звертайся до Полячки. Вона все розповість, щодо обов'язків та керування державою. Ось папери про незалежність, можеш йти.- усміхнувся він.

Я вибігла з кабінету щасливою. І швидко побігла до свого кабінету. Взяла телефон і набрала номер столиці.

– Ало... Щось сталося?- втомлено відповів Київ.

– Ми стали незалежною державою!- крикнула я.

– Що? Ти не жартуєш?- здивовано перепитав Київ.

– З чого б це? Я про таке не жартую. Це серйозно! Ти у своєму місці?- 🇺🇦.

– Так, авжеж. На своєму місці, розбираюся з паперами.- Київ.

/Дякую за читання 🇺🇦😊!\