The Fate Of The Killer

10

12 квітня 2023, Фуронг, Китай

Ідучи на тренування, Белла помітила, що батьки й охоронці кудись спішили.
Як виявилось, вони полетіли на вертольоті, а куди саме — вона не знала.

Розім'явшись, в зал зайшли два тренера. Як тільки усі пошукувались, то один з них розпочав:
-Доброго ранку. Сьогодні ви здаєте нормативи по приказу Джу Лінга, який, нажаль, не зможе бути присутнім.

«Як шкода» - подумала саркастично агентка Лінг.

-Ми поділяємо вас на дві групи. Чоловіки, прошу пошукуватись біля мене.
Усі послухавшись зробили те, що їх попросили.
-З вами йдемо на подвірʼя.

Переглянувшись з Джеймсом поглядами, вона залишилася з жінками у залі.

З чого складався норматив: прес, швидкий біг та володіння зброєю.

Чекаючи свою чергу, Белла сиділа на випаді та морально налаштовувалася.
Раптом, почулося її ім'я. Видихнувши, вона встала та покрокувала до полю.

Прес та кардіо здала вона добре, але кожного разу, беручи пістолет в руки, жінка згадувала скількох людей вона вбивала, за допомогою цієї зброї.

Провівши її до окремого приміщення для стрільби, вона одягнула навушники.
Вставши навпроти мішені, тренер всунув їй в руку беретту девʼяносто другу, та відійшов.
-Можна.
Направивши пістолет на точку, та зосередилася на моменті. Серце сильно та в дуже швидкому темпі колотилося.

Раз постріл, два, три. Передача в іншу руку. Раз, два, три. Передача. Раз, два, три...

-Стоп.
Зупинившись, вона впустила зброю та поглянула на мішень, затим на тренера.

-Добре. Раніше ти не була такою чіткою. Виправилася.

Кивнувши йому в знак подяки, обидва вийшли з приміщення.

-Вільна.
-Дякую.

Взувши швидко шльопанці, вона вийшла із залу. Їй було цікаво як справи у чоловіків. Ставши біля дверей, які вели на подвір'я, Белла почала спостерігати.

Нормативи в них були зовсім інші. Побачивши як Джеймс і ще один агент вийшли на поле, та напружилися.

Ті в руках тримали бойовий посох, яким й будуть атакувати один одного. Бій між ними почався. Жінка слідкувала за рухами Джеймса та за його зосередженим обличчя.
На початку він був більш обережнішим, а далі - ризикованим.

Від перегляду, її відволікла рука на плечі. Ледь не закричавши на весь палац, вона зиркнула переляканими очима на особу, яка її і налякала. А саме на Мей.

-Привіт.
-Ага...
Подруга поглянула їй за плече, та зрозуміла чому вона не почула кроки позаду неї.

Жінка на секунду глянула на бій, затим обійшла подругу, та покрокували до свого номеру. Мей все зрозумівши, вирішила не наздоганяти подругу, щоб розпитати її за все.

20:40

Ввечері Белла з мамою проводили час на подвірʼї, стріляючи з лука.

-Куди тато поїхав? - спитала агентка.
-Памʼятаєш, що кожного року він влаштовує вечірку?
-О, так.
-Ну й ось, поїхав бронювати ресторан.
-Я думала, що тато вже знає через телефон забронювати.
На це мати посміхнулася.
-Планується вона через тиждень приблизно.
-Круто.
Повисло мовчання, відтак мати вмовила:
-Я вже піду.
-Гаразд. Я ще побуду тут.
Та кивнула й залишила її.

Склавши зброю, Белла розвернулася й побачила неймовірний краєвид.

Не сходячи з місця, агентка сіла на землю, і почала спостерігати за сонцем, яке сідало.

В такі моменти вона просто думала та згадувала минуле.

Просидівши тридцять хвилин, жінка відчула на собі погляд. Зиркнувши в бік, вона побачила Джеймса, який стояв у дверному пройомі. Той посміхнувся й покрокував до неї.

Лінг спостерігала за його легкою та повільною ходою. Джеймс сів поряд, і також глянув на пейзаж.

-Знаєш, - вмовила жінка - як тільки я бачу цей вид, то згадую одну свою місію...
Боковим зором вона помітила, що той глянув на неї.
-Затим знову забуваю, і намагаюся думати про інше.

Як тільки Белла зиркнула на нього, то заглянула в його теплі й блакитні очі.
-«Схід чи захід сонця - це віщує нову можливість мріяти...» - процитував він, повернувшись до краєвиду.
-Гарно.

Белла задумалася нарахунок цитати, яку промовив чоловік. Коли зʼявлялася можливість дивитись на вид, то вона могла думати про усе, але не про мрії.

-За тиждень відбудеться вечірка, - промовила жінка, після мовчання.
Джеймс зморщивши лоба, спитав:
-Наша нова місія?
-Ні.
Чоловік поглядом попросив її пояснити.
-Цей захід проходить кожного року. Його влаштовує мій батько. На ньому присутні лише знайомі та агенти старшої групи.
-Ого, - відредагував він, похитавши головою.

Після цього, обидва мовчали.
Коли достатньо стемніло, Джеймс встав, та подав руку жінці, потягнувши до себе. Востаннє глянувши на небо, вона покрокувала за чоловіком в палац.