День пролетів невідомо як. Уроки, дзвоники, вчительські голоси - все сплелося в одну велику білу брехню. Давід знав, що має відбутись після школи, але він відчував занепокоєння, та не знав, як зміняться їх стосунки та відношення один одного, а він дуже не хотів втратити друга. Його погляд постійно бігав до великих старих дубів за школою і до маленької льодярні з теракотовими стінами та старими дерев'яними лавками.
Коли заняття закінчилися, він, не зупиняючись, прямував до того місця. Богдан вже чекав його там, сидячи на лавці та нервово перебираючи в руках морозиво. Вони віталися, обмінившись кількома реченнями про день, по типу: "як справи?" " як уроки?*. А потім Богдан запропонував піти в ліс.
Місцевість втоплювалася в зелені. Ліс виглядав як замкнений світ, що вирос між містом та невеликою річкою. Через те, що була весна, листя на деревах вже починало розпускатись, створюючи природню арку, навколо доріжки. Вони йшли вздовж стежки, що простягалася через ліс. Біля них звучав шум співу птахів на гілках.
"Знаєш, я маю тобі щось сказати", - промовив Богдан, зупиняючись і повертаючись до Давіда. Він виглядав трохи нервово, але в його очах можна було бачити рішучість.
"Я... Я теж кохаю тебе, Давід", - продовжив він, відвертаючи очі. "Але я не знаю, як моя мама відреагує на це".
Після цих слів він наблизився до Давіда і поцілував його. Поцілунок був трохи не впевненим, але він відчувався щирим. Коли вони розійшлися, Богдан додав: "Якщо ти не проти, то це означає початок наших стосунків".
Давід відповів лише посмішкою та кивком голови, адже йому було не потрібно нічого більше.
За декілька годин після того, як хлопці покинули ліс, Богдан отримав повідомлення від своєї матері. "Сину, Давід може завітати до нас одного з днів. Було б чудово його познайомити", - стояло в тексті. Переглядаючи це повідомлення, Богдан відчував себе щасливим та занепокоєним одночасно. "Чи не міг би він зараз до нас прийти?" - написав син до своєї мамич попередньо запитаіши свого хлопця, чи він хоче. той відповідно позитивно, хоч і чесно кажуть, нервував.
Коли Давід нарешті прийшов, мати Богдана прийняла його з відкритими обіймами. Вони сіли в велику вітальню на м'які дивани та почали балакати. Розмова тече гладко, вони говорили про школу, про майбутні плани, про хобі.
А потім Богдан, дивлячись своїй матері в очі, признався: "Мамо, я б хотів тобі щось сказати... Я... я гей. І Давід - мій хлопець".
Тиша наповнила кімнату. Він готувався до гіршого, але вона лише посміхнулася. "Я здогадувалась, синку", - сказала вона. "Я бачила, як ти на нього дивишся, як ти про нього говориш. Я завжди буду тебе підтримувати, незалежно від того, хто ти є. Я приймаю тебе і Давіда".
Ці слова були ніби бальзамом для їхніх душ. Богдан відчув полегшення, а Давід почув себе більш комфортно. Вони обоє вдячні за таку підтримку та прийняття. І вони обоє знали, що це лише початок їхнього спільного шляху.
ВИ ЧИТАЄТЕ
одного дня кохання покаже тобі шлях
Random"хлопець зайшов в клас. я був шокований. він виглядав шикарно. так я втріскався в нього..." ~ історія хлопця Давіда та Богдана, після переїзду другого до Польщі.
