одного дня кохання покаже тобі шлях

- так так, вже йду - почулось з квартири

якщо чесно то я трохи здивувався, що Антек ніби образився на цей жарт, але якось всеодно.
- так, погоджуюсь з твоїм знайомим, час йти. - на годиннику 14:51 та в мене велика надія на те що встигну. перевіряю, чи всі вікна закриті, замикаю вхідні двері на ключ, та спускаюсь по сходах. витягаючи навушники, помітив Адама, а він проходячи повз штовхнув мене у плече:
- та най те, курва, шляк трафи - сказав йому та він навіть не звернув уваги.
- хаха, новий контент - прошепотів Адам собі рад носа, сподіваюсь що ніхто не почує, але він не вміє розмовляти тихо, так що я почув.
прийшов ідеально о 15:00 та постукав у двері.
- так так, вже йду - почулось з квартири, що знаходиться на останньому поверсі.
не пройшло й хвилини як переді мною відкрились двері та стояв усміхнений Богдан. я посміхнувся до нього та обійняв. трохи відпустивши, але надаль притискаючи до себе запитав я:
- то який фільм? - піднявши голову промовив.
- може комедію, все ж таки? - запитав Колісніченко.
- ніііі, давай хорор, ти сам запросив. - заперечував та намагався відмовитись від комедії.
- добре, то який твій улюблений? - запитав Богдан замикаючи двері.
- все по ставці класиці - " воно" - з посмішкою промовив - а, і жалюзі теж краще закрити... Адам, пам'ятаєш?
- ще й як, але я на 5 поверсі живу. а, там у третій поличці з гори лежить їжа, можеш взяти?
- та та, звісно - відкривши та побачивши різноманіття, я почав насипати чипси та іншу їжу по тарілках, щоб зручніше було їсти. Богдан тим часом перетягував досить легкий диван, щоб було зручніше дивитись, так як окулярів я не ношу, а зір поганий. і я б нічого не побачив, а потім почав вмикати фільм.
ось ми вже сіли та почали перегляд.
Сонце добре обігрівало велике вікно в кімнаті, і день був насправді занадто яскравим для перегляду жахів. Але це зовсім не перешкодило Богдану і Давіду влаштувати цей незвичний кіносеанс о 15:00. Богдан обійняв подушку, руки намертво обмотавши її, наче це було єдине, що розділяло його і віртуальний жах на екрані. Кожен раз, коли на екрані відбувалася жахлива сцена, він стискав подушку ще міцніше, а його очі ставали все більше і більше. З іншого боку, Давід, який сидів поряд, вважав це найсмішнішим фільмом жахів, який він коли-небудь бачив. Він посміхався до себе, дивлячись на абсурдність подій на екрані, а потім кинув погляд на Богдана. Його забавляло бачити, як Богдан так реагує на фільм. Дивлячись, як Богдан схопився за подушку в очікуванні чергової страшної сцени, Давід не міг стримати сміх. Він обійняв Богдана за плечі, поглажуючи його руку в спробі спокоїти. Відчувши тепло Давіда, Богдан трохи розслабився, але його очі все ще були приковані до екрана. Сонячне світло, що просочувалося крізь вікно, освітлювало обличчя Давіда, підкреслюючи його амузовану усмішку. Він продовжував дивитися на Богдана, чия напружена реакція на фільм лише розважала його більше.
- чому ти так смієшся? ця жінка зараз вб'є бідного Стенлі
- ні не вб'є - сказав я, проспойлеривши. та тут я поставив фільм на паузу.
- Богдан... - дивився я в низ з якоюсь провиною в очах.
- та... - промовив він тихо, ніби боявся, що нас хтось почує.
- ти боїшся фільму? - розсміявся я.
- ні... з тобою точно ні. - посміхнувся хлопчина до мене.
- це мило - я включив далі фільм.
аж тут Богдан підповз до мене та обійняв за талію. це було... дуже неочікувано. натомість я, почав гладити його по голові. неймовірна мить...
- ось, дивись я ж казав, що все буде добре зі Стеном - посміхнувся до нього, а він лише угукнув та продовжив перегляд.
пройшло хвилини з 3 та я несміливо заговорив до хлопця:
- вибач, в тебе є теми про які я б не міг питати?
- ніби ні, здається я на все можу відповісти
- то можна я дещо запитаю?
- та, та звісно.
- ти... гей?
- ні - тихо відповів хлопець, а я відвернувся та засмутився, чесно кажучи - але я пансексуал...
- окей, вибач, що запитав, можливо тобі просто не дуже хотілось розповідати.
- та ні, все добре, я просто був не впевнений, як ти відреагуєш, - відповів Богдан, легко сміючись. Він поглянув на Давіда, свої очі зустрічались з його. Вони обидва сиділи там, в тиші, ділячи момент, який міг бути незручним, але який виявився мирним. Тоді, ніби це було найприроднішою річчю у світі, Богдан повільно пересунув свою голову, поклавши її на коліна Давіда. Давід дихнув, відчуваючи тепло і близькість Богдана. Після невеликої паузи Давід знову заговорив, трохи невпевнено: "Чи можу я... можу я тебе поцілувати?". Богдан зняв свою голову з колін Давіда та поглянув йому в очі, дихаючи глибше. Його очі виявились настільки відкритими та чистими, ніби він не боявся нічого. "Так," він відповів, і в тому єдиному слові відчувалася вся його щирість. Давід приблизився до нього, його губи зустрілись з губами Богдана в ніжному, але страстному поцілунку. Все навколо них зникло в той момент, і лишилися тільки вони - двоє, з'єднані поцілунком.