одного дня кохання покаже тобі шлях

"це всього навсього..."

І знову Давід переживає цю сцену, він знову бачить і відчуває все, що відбулось годину тому, а може й не годину тому. знову перший поцілунок, поцілунок в шиую від Богдана, синець на шиї, ці такі приємні відчуття, що перетворюються у спогади, сподіваюсь, що це не єдині спогади з тим хлопцем.
це лише сон. хлопець прокинувся.

Наступного ранку столова кімната була повна напруженої тиші. Батько й мати Давіда, обидва з серйозними виразами облич, сиділи за столом, а Давід знаходився навпроти них. Його серце билося так швидко, що він міг почути його биття в вухах. Він знає, що те, що він зараз скаже, змінить все.

"Я... я гей," вірішно вимовив Давід та з його очей покотились сльози. Він подивився на своїх батьків, спостерігаючи за їхніми реакціями.

Його батько виглядав шокованим, але мати Давіда дивилася на нього лагідними очима. "Ми тебе любимо, Давіде, незалежно від того, хто ти є. Це твоє життя, і ми хочемо, щоб ти був щасливим," сказала вона, обнявши сина.

Батько після невеликої паузи кивнув. "Це може зайняти час, але я теж намагатимусь зрозуміти та прийняти це. Ти наш син, і ми тебе любимо."

Ці слова дали Давіду деякий спокій, і він подякував батькам за їхнє розуміння, хоча він розумів, що доведеться пройти через багато розмов і обговорень у майбутньому.

Після розмови з батьками, натомість він вирішив вибратися на прогулянку і зустрітися з Богданом. Вони зустрілися в парку, місці, де вони були перший раз, як зустрілись. Побачивши Богдана, Давід розказав йому про свій камінг-аут перед батьками.

"Я зрозумів, що не можу більше брехати собі та батькам. Я гей..." промовив Давід, глядячи Богдану в очі.

Богдан слухав, сидячи на лавці поряд з Давідом. "А що з нами? Ми є парою?" спитав він, звертаючись до Давіда.

Той зупинився, він не знав, як відповісти. "Я хочу, щоб ми були парою. Але це твій вибір. Ти готовий до цього?"

Богдан зітхнув і поглянув на свої руки. "Я... я не знаю, Давіде. Мені потрібно подумати. Я ще не готовий цього прийняти. Не так швидко."

Це було важко почути, але Давід розумів. Вони обіцяли один одному, що будуть чесними, і він поважав рішення Богдана. Вони встали і попрощалися, обіцявши поговорити знову, коли Богдан буде готовий. Давід повернувся додому, відчуваючи змішані почуття.
Після повернення, батьки хотіли побалакати з хлопцем:

- де ти був? - запитала милим голосом мама.
- вибач, що не попередив, я був з Богданом у тому парку зі скульптурою тої гарної, оголеної жінки, пам'ятаєш?
- та, звісно твоя мама пам'ятає , як раз про Богдана ми б і хотіли побалакати, якщо ти не проти, звісно. - промовив батьк, виходячи з кімнати.
- звісно... можна хвилин через 15?
- так, добре. хочеш, може, чай?
- ні дякую, я в кімнату - Давід не розумів своїх почуттів та він знав, до ця розмова буде довгою та нудною, але від не не втечеш, тож він просто ліг на своє ліжко та ввімкнув "in nome del padre" - пісня музичного гурту Måneskin. він цікавився вивченням іноземних мов та італійська його приваблювала, через свою милозвучність та красу вимови.
Давід з глибоким зітханням піднявся з ліжка і вийшов з кімнати, замкнувши двері за собою. Його серце вирувало від напруження. Він знав, що було неминучимо, але все одно не міг підготуватися до цієї розмови.

Прийшовши до гостинної, він побачив, як його батьки чекають його з тривожними виразами обличчя. Емілія сиділа на канапі, тримаючи кружку з гарячим чаєм. Кшиштоф стояв біля вікна, дивлячись на вулицю.

- Сідай, Давіде, - сказав Кшиштоф, вказуючи на вільне місце на канапі.

Давід мовчки послухався. Його батько глибоко вдихнув і знову дивився на вулицю, ніби шукаючи правильні слова.

- Твоя мати і я знаємо про твої відносини з Богданом, - почав він. Давід почував, як його серце б'ється у грудях. Його мати взяла його руку в свою, тиснувши доброзичливо.

- Ми хочемо, щоб ти знав, - вона почала, - що ми тебе любимо. І ніяка ситуація не змінить цього. Я засмучена, тим що ти не зможеш продовжити наш рід, але... - вона зупинилась, витираючи сльозу з щоки. - ...але для мене найважливіше, щоб ти був щасливим.

Кшиштоф ніби зібрався з думками та підійшов до Давіда, поставивши руку йому на плече.

- Я ніколи не думав, що буду говорити про це, - промовив він. - Але я вирішив, що я тебе приймаю. Я дозволяю тобі зустрічатись з Богданом, якщо це те, що тобі потрібно.

Давід міцно стиснув руку матері. Він почував, як сльози наповнюють його очі. Він розкрили рот, щоб щось сказати, але знайшов, що слова просто не приходять.

- Я... - він зупинився, вдихаючи глибоко. - Я дякую вам. Про Богдана... він не впевнений, чи він готовий до відносин. Він просив про час на подумати.

Він відчував, як з нього злетіло велике навантаження. Нарешті, він був здатний бути відвертим зі своїми батьками. Він не знав, що чекає його вперед, але він знав, що він не був сам.