Детектив Кроуфорд

5

Підїхавши до двоповерхового дому та побачивши на паркувальному місці машину Пітера,Меґан відчула полегшення.Отже,Вітні не сама сприйняла смерть доньки.

Дім був великим,світло-сірим,з обох боків дому була викладена біла плитка,яка чудово поєднувалася з великими білими вікнами,дверями та темно-сірим дахом.

-Мені пійти з тобою,чи...

-Їдь,ти там потрібен.Якщо щось дізнаєшся то зателефонуй.Одразу ж!-Вона тикнула у нього своїм пальцем.

-Окей-окей-Він підняв перед собою руки у невинному жесті.

Меґан віддала Алеку його телефон і сама ж вийшла з машини,лише нахилившись до чоловіка щоб попрощатися.

-До зустрічі.Не забудь зателефонувати!

-Бувай.

Тільки но Меґан хлопнула дверима,Алек поїхав.А сама жінка залишилася на ґанку сестри.В голові спливали мометни де вони сонячними днями гралися разом зі Стеллою.

                                                                                           ***

-Давай,Стелло,кидай меня м'ячик.

Це був один із сонячних днів червня.Дівчинці тоді було 7 років.На подвір'ї,Меґан з Стеллою бавилися в м'яча.Вітні вишивала у залі і споглядала гру через широке вікно.Пітер ремонтував свою машину.

-Лови-и-и!-Кинула м'яч Стелла.

                                                                                          ***     

Тоді вона була така щаслива.Меґан дуже хотіла б повернутися в той безтурботний час,де не було жодних проблем чи перешкод.Вона поступово згадувала моменти де вони були разом зі Стеллою.Як та з нею гралася,як Меган вкладала її спати,як вони разом дивилися мультики,чи подорожували.Цей дім був для неї як рідний...

Вона вагалася,рука застигла за декілька дюймів від дверей,але зібравшись з силами вона все таки постукала у білі двері.Чекати відповіді хазяїнів треба було не довго.Відкрив Меґан чоловік сестри-Пітер.Він був весь заплаканий.Меґан ніколи не бачила щоб чоловік мав такі очі.Можливо у неї просто було таке коло спілкування.

-Меґан,як добре що ти приїхала....

-Господи,як ви?Де Вітні?