Детектив Кроуфорд

8

Меґан прокинулася від листопадного сонця,промінчики якого лилися з вікна і прямували прямо до сплячої жінки.Хоч сонце й світило,але тепла відчутно не було.Тож вилізла Меґан з теплого ліжка до холодної кімнати не дуже охоче.Причиною ще було недосипання,яке з'явилося внаслідок того,що жінка цілу ніч лазила по ноутбуці племінниці.Пройшовшись по пунктам своєї ранкової рутини,Меґан вирішила не одягати свій грязний костюм,а одягла знайдені в шафі світлі джинси та білу футболку,які вона залишила на такий випадок.Вийшовши з кімнати,Меґан побачила Пітера який готував сніданок.

-Доброго ранку!Відтепер кухня на тобі як я розумію?

-Вітні не в силах зараз щось робити по дому,тому я їй трохи допомагаю.Ти кудись зібралась?

-Так,поїду допоможу слідству.Підкинеш?

-Звичайно.Ти нам так допомагаєш.Не знаю навіть як тобі віддячити.

-Ти чого?Вона була моєю найулюбленішою племінницею.Допомогати вам мій обов'язок як перед вами так і перед нею,не потрібно нічим віддячувати.

-Дякую.-Лагідно посміхнувся Пітер.

Вони вийшли надвір.Попри те,що надворі був листопад,сонце світило надто яскраво.У Меґан промайнула думка,що надворі було літо не зважаючи на те,що було дуже холодно.До цього всього не вистачало щоб співали пташки,які вже відлетіли у теплі краї.Меґан з Пітером сіли в машину і поїхали у заданому Меґан напрямку.

-Вітні ще спить?-Запитала Меґан.

-Так,гадаю вона ще довго буде спати.Її організму треба відпочити.

-Звичайно.Я ось вчора вночі думала про все це...про цю ситуацію і зрозуміла,що Вітні зараз відчуває всю цю біль так,як ми навіть не можемо собі уявити.І так,як вона це ховає...дуже уміло...ми навіть не знаємо що криється в середині.Звичайно,ти теж батько,теж її виховував,переживав усі радісні і сумні моменти,але у тебе ніколи не було того зв'язку з Стеллою,який буває у мами з дитиною.Це саме стосується й мене.Тож як я гадаю нам треба зараз дуже бути обережними з Вітні,вона зараз як ніколи страждає,хоч ми й цього не бачимо.

-В цьому є доля правди.Я теж недавно про це роздумовав.Але саме страшне,що ми не знаємо як зарадити цьому болю.Як влучно допомогти їй з цим справитися.Я інколи як погляну на неї,то не впізнаю,вона дуже змінилася від учора.Особливо очі.

-Тому,що очі не брешуть...

-Влучно сказано.

-Я і про себе так думаю.У мене немає дітей тож я напевно не розумію як це.І тому не можу їй допомогти.Крім того,відчуваю себе трохи дивно...

-Як саме?-На мить Пітер поглянув на Меґан а потім знову перевів очі на дорогу.

-Ну,не знаю як тобі це пояснити.Типу,я мала б відчувати смуток якийсь,але не виходить,ніби живу звичайний день без втрат.

-У мене так само,ніби ось вона зараз вийде з кімнати.Не віриться що все так сталося.

-Ми просто не до кінця сприйняли це.-У розпачі підвела підсумок Меґан.

Приїхавши до парку,Меґан попрощалася з Пітером і вийшла з машини.Прийшовши до місця вбивства Меґан побачила Алека,який спиною до неї говорив з Андерсоном.

-Кхм...-Прочистивши горло,Андерсон показав пальцем на Меґан.-Глянь хто прийшов.-Усміхнено звернувся Андерсон до Алека.

Повернувши свою голову до Меґан,Алек глянув на жінку.У його очах змішалося здивування та обурення.Брови насупилися.Під його облягаючою білою сорочкою виднілися накачанні м'язи.Дні які він провів у спортзалі були не марними.Від нього віяло неймовірною харизмою та мужністю. Меґан завороженна ним та його тілом стала як вкопана та помахала чоловіку з безглуздою посмішкою на обличчі.