[Заморожено]Тепер я тільки твій

Почуття? Наврядчи.

На ранок я не помітив Натана, він ніби то зник. Я почав одразу ж хвилюватися, які ще проблеми на дупу цей малий знову собі знайде? 
Аж раптом я побачив на кухонному столі записку: 

"В офіс не запізнися, можливо на той час я буду там."

Щось новеньке та здоровий глузд підказує, що це не схоже на те що він би зробив.
Якщо так подумати, то я не повинен завжди спасати його дупу, так що можна спокійно піти на роботу.

Мені здається що він знайшов якісь проблеми собі. На роботі його нема, а вже обід.

- Добрий день, ще раз вибачте. - почув я в сусідній кімнаті знайомий голос.

- Нічого, Натане, я розумію. Якщо батьки в лікарні, то це вагомий аргумент запізнитися! - відповів йому бос.

Що? Які батьки в лікарні? Він що через це пішов раніше? 
Через хвилину пролунав стук у двері.

- Так.

- Привіт..

- В тебе щось з батьками сталось? - серйозним тоном запитав я.

- Та ні..

- Чому ти відмовляєшся казати? - я встав, на що він зробив крок назад. - Ти знову мене боїшся? - запитання в лоб.

- Ні, не те щоб..

- А якщо чесно?

- Добре, здаюся. Так, моя мати в лікарні, а ще мені соромно за учорашнє. - прямо та коротко, схоже довго думав як сказати.

- Що з матір'ю? - я не хотів підіймати тему того що він казав, аби ще більше не соромити його.

- Її збив якийсь п'яний мудило. Вона в реанімації з ранку. 

- Ти тому так рано пішов? - я підійшов ближче до нього й на цей раз він не відходив.

- Так, вибач що не попередив... Я був весь- я не дав йому договорити й просто обійняв. 

- Не перепрошуй. 

Ми стояли так декілька хвилин, як у двері постукали. Нам прийшлося розійтися. Це був Алекс, знайомий колега по роботі.

- Слухай, Ейдане, зроби ще копію цих документів. О, привітик, Натане! - він поклав купку паперу на стіл й підійшов до малого, аби пожати руку. - Бос сказав в тебе мати в лікарні, співчуваю. Як вона зараз?

- Привіт, поки що не дуже.

- Співчуваю ще раз та вибач не маю часу балакати, бо повно роботи. До зустрічі. - хлопець пішов та ми залишилися знову самі.