[Заморожено]Тепер я тільки твій

Доведи це

- Що? - повторив за мною малий. - Ні, зачекай, ти не так зрозуміла! Це лише мій бос, якого я попросив підвезти мене.

Мені здалося чи він зробив невеличкий акцент на "лише"?

- Оу, вибачте.

- Нічого. - Навіщо я взагалі за ним попхався?

Чисто з ввічливості я постояв ще декілька хвилин, після чого сказав Натану що чекаю його у машині й пішов. Все одно я там зайвий.

~~~

Ніколи. Ніколи більше я не буду його чекати. 2 години. 3 бісові години в машині. За цей час я навіть зголоднів.

- Вибач, що так довго.

- Наступного разу пішки будеш вертатися.

Скоріш за все він не знав що й відповісти, тому мовчки сів до машини.

- Якщо ти віриш що маєш якісь почуття, то доведи це. Доведи що я помиляюся. - раптово, навіть для себе, видав я.

- Як?

- Віриш - знайдеш спосіб.

Я без найменшого поняття якого я це сказав та навіщо. Господи, та що це зі мною?!

- Якщо я доведу це, то й що мені з цього? - я проігнорував його запитання, бо й сам не знаю.

- Виходь. - ми під'їхали під дім.

Перед тим як вийти з машини наші погляди раптово зустрілися. Саме в цей момент я відчув інстинкти та по його обличчю зрозумів що мої очі знову пожовтіли.

- Чому ти не..?

- Щоб ти знову почав втрачати свідомість? Ні, дякую. - ми нарешті випхалися з авто.

На пів години я загубив його з поля зору, бо він був на кухні, а я втикав в ноутбук.
І ось, він приповз, в прямому сенсі. Де він встиг напитися?!

- О, слухай. Це ти перелив горілку в пляшку з під води? - якого?!

- Що ти верзеш?

Він підповз, сів поряд та поклав голову на ліжко.

- Скільки ти випив? - мій здоровий глузд е грані, але я намагаюся триматися.

- Ну, здається те що було...

- Це скільки?

- Не важливо. До речі, я тут подумав.. може зробити це більш цікавим.

- Ти про те, щоб переспати чи що?

- Так.

- Ти не в собі.