Життя Ме Рін було нелегким. Часті переїзди,проблеми з батьками,немає постійних друзів(якщо вони взагалі були). А все тому що вона була не дуже бажаною дитиною. Батьки про неї майже не пікувалися,весь час були на роботі і тільки давали їй гроші на свої потреби. Мама дівчини мала свою пекарню,яка була досить популярна в Сеулі,тому що їх було багато по всьому Сеулі,і пекарня славилася своїми запашними круасанами,від яких навіть французи були в шоці. На жаль, в мами не було постійного чоловіка,тому що тато Ме Рін помер в автокатасрофі ще коли дівчинці було 2 роки.
Мама і Рін мусили знову переїхати в інший куток міста,тому що вони не могли купити постійне житло,хоча мама непогано заробляла. Вони переїхали в центр Сеулу,щоб було найбеспечніше ,і там розташовувалася найголовніша пекарня сім'ї Хван.
Настав день,найнестерпніший для Рін. Вона мусила знову йти в нову школу. Не любила вона це,тому що ніяк не могла собі знайти хороших друзів. Всі над нею насміхалися через її неповну сім'ю, і в цій школі не було інакше.
Коли Ме Рін перейшла в цю школу, їй було всього 9 років. Мама провела її тільки до воріт школи,тому що в неї не було часу на неї. Дівчинка пішла до головного входу,трішки боячись загубитися і критики її нових однокласників. Вона ледве знайшла кабінет директора,після чого він провів її в новий клас.
Як тільки Рін зайшла,клас загув. «Все ясно з ними,знову не буде в мене друзів». Але один хлопчик зацікавлено на неї дивився.
-Діти,тихо! У нас новенька. Представся,будь ласка —сказала вчителька. На кофті в неї був бейджик. «Лі Сон Мін» —прочитала Рін,поки вчителька говорила.
-Чому ти мовчиш? Кажи вже щось,жируха! —крикнув хтось з задніх парт. І справді,Ме Рін так задумалась,що забула про своє представлення.
-Вибачте,я Хван Ме Рін,піклуйтеся про мене —тихенько сказала нова учениця.
Діти захихотали,пішов шепіт по класу і неприємні вигуки. Рін відразу стало неприємно,вона ледве трималася,щоб не заплакати.
-Сідай на 3 парту зліва,біля вікна —на вушко сказала їй Пані Мін. І,о чудо,вона мала сісти біля того тихенького дивного хлопчика. «Що ж,я надіюся він нормальний» —подумала Рін. Він не сміявся з неї,не кричав,тому що не бачив в цьому нічого сиішного.
Дівчинка сіла,і запитала його:
- Привіт,як тебе звати? Але хлопець мовчав. Він був в синій жилетці і сорочці. На лиці в нього були великі грубі окуляри. «Мабуть ще один заучка,не дивно,що мене з ним посадили»—сказала Рін в своіх думках...
