КОЛОНІЯ. Історія Ріки

Розділ 12 «Четвертий поверх»

Коли ми дісталися дверей, що вели в підвал Житлових приміщень, у мене промайнула думка, що зараз починається найскладніше. Проблем з тим, щоб потрапити «додому» я ніколи не мала, адже мешкаю на нижньому поверсі. З Редом же все буде складніше... Бо, по-перше, мені не відомо, чи замкнені двері до Чоловічого крила. А по-друге...

- Нагадай, на якому поверсі ти живеш? - обережно кахикнула я.

- На третьому.

Відчувши легке хвилювання, зітхнула:

- Це погано. Що вище поверх - то важче... Проте немає нічого неможливого, еге ж? - я намацала ручку на дверях, повернула її та, перш ніж відчинити, зауважила: - Постарайся не шуміти, добре?

Ред кивнув головою, але його очі стали настороженими, як у звіра, що чує небезпеку.

Двері дуже легко піддалися, ми прослизнули всередину й опинилися в досить маленькому просторі. Повітря тут було важким і вологим, з легким присмаком цвілі, що одразу ж вдарило в ніс.

- Де це ми? - запитав мій супутник, озираючись навколо.

- Зараз побачиш, - я штовхнула стінку напроти нас, що відчинилася убік і, вимкнувши ліхтарик, ступила першою. Відразу ж блакитне світло засліпило мене, я мимоволі прижмурилась. Звісно, після темного тунелю маленькі ліхтарики, що де-не-де світилися на стінах, зараз здалися занадто яскравими. Позаду почулася тиха хода Реда - він вийшов за мною й теж прижмурився.

- Ми в підвалі, в Жіночому крилі, - пошепки повідомила я. Хлопець лише угукнув.

Вже за декілька секунд, коли наші очі адаптувалися до світла, ми обережно, проте квапливо прошкували вперед. Підвал був вузьким і довгим, з високою стелею, що створювала відчуття простору, але водночас і тиску. Стіни були вкриті старими, потрісканими плитками, які колись, либонь, були білими, але тепер мали жовтуватий відтінок. На підлозі лежали уламки старих меблів і коробки, вкриті товстим шаром пилу. Ліхтарики на стінах кинули тьмяні відблиски на старі, зношені двері, що промайнули праворуч. Ці двері вели до сходів Жіночого крила.

Теоретично в кінці цього підвалу мав бути прохід у Чоловіче крило... І я не помилилася - там були двері, старі та брудні, але, на диво, вони виявилися не замкненими. На дещицю секунди я відчула сумніви, проте вирішила не звертати на це уваги.