Найяскравіша посмішка

Що сталось,друже?

Ранок почався не найприємнішим чином. Фелікс прокинувся від дикого сморіду по всій квартирі.Він повільно піднявся з підлоги і пройшов до дверей, вийшовши з кімнати, він побачив такого ж сонного та невдоволеного Хьонджина.

-Доброго смердючого ранку- привітався Хьонджин.

-І тобі-відповів Фелікс-що це?сусіди?

-Можливо..ще й  дітей на місцях немає.. стоп.. якщо Ха ру знову проводить свої експерименти та ще й втягнув туди Сун Ок,він залишиться на тиждень без планшету,як ми і домовлялись-здогадався Хьонджин.

Вони разом направилися до ванни з якої надходив цей зовсім неприємний запах.

-Ха ру,я ж казала,не варто було проводити цей експеримент,якщо ти розумніший за мене,це не означає,що вже ніколи слухатися мене не потрібно!-бубніла дівчинка, протираючи лице маленького хлопчика.Той тим часом увігнув голову до полу і навіть не наважився вставити хоча б слово поперек.Обоє малих виглядали не найкраще. Обоє були вимазані в якомусь чорному попелі і зачіски були далеко не зачесані.

-Ну,і що ви тут наробили-обоє молодших повільно повернули голови до дверей,де стояли їхні старші,які були далеко не в гуморі.

-Я просто..-почав маленький хлопчик.

-Ха ру, ми ж домовлялися без твоїх оцих дослідів,а ти ще й додумався втягнути сюди Сун Ок.Ти пам'ятаєш наш договір,ти залишаєшся без планшету на тиждень-сердито,ніби промовивши смертельний приговір,сказав Хьонжин.

-Ні,він не втягував мене в це, я сама напросилася! Тим більш,ви самі винні,ми ж повинні чимось розважатися поки ви дрихнете до обіду!-почала вступатися за свого нового друга Сун Ок, взявши того за руку.Маленький хлопчик тільки стиснув її руку сильніше і підняв погляд на свого брата.

-Не хвилюйтесь, Хьонджин нічого забирати не буде, він просто хвилюється,так само як і я-сказав Фелікс, а Хьонджин слідом невдоволено закотив очі.Діти радісно посміхнулися та подарували їм теплі обійми.І тут гнів зник з лиця Хьонджина,змінившись теплою посмішкою.

-Ну що,йдемо вас відтирати, замазюки- потріпавши обох малих за і так потріпане волосся, сказав Хьонджин.

***

Ніч.Синмін сидить в вітальні на дивані, нервово поглядаючи на годинник.00:26.Чонін так і не повернувся після побачення з Бан Чаном. Бан Чан. Знову він.Саме ім'я вже неймовірно дратувало Синміна.Скільки б Чонін його не нахвалював,не казав би про його прекрасність,Кіму він всеодно не втіляв надії та довіри.Синмін не раз бачив його з іншими дівчатами і кожен раз це була якась нова дівчина,а казавши про це Чоніну, він отримав у відповідь:"Це просто його прихильниця з універу,а він занадто ввічливий,аби відмовити їй у прогулянці".Чонін ніби сліпе кошеня, а можливо просто прикидався ним,бо не хотів бачити правди.Та кожен раз,коли Синмін казав йому щось про Бан Чана, не те,що йому хотілося б чути,молодший ображався і міг не говорити з Кімом декілька днів,а то й тиждень,тому зачасту Синмін просто ковтав все і замовчував.Звук вхідних дверей.Кім різко піднявся з дивану та через декілька секунд перед ним показалося вже два знайомі йому силуети.