Найяскравіша посмішка

Він мій хлопець,дурепа

–Сун Ок,ти як тут очутилася?–запитав Лі.

–Мене і Ха Ру пані Хван зі школи забрала,та сказала,що треба заїхати до вас–проговорила з посмішкою дівчинка.

–Так ви і є той самий брат Сун Ок?Що ж,дітки мені багато про вас розповідали і фото деякі показували і мама ваша,але я чомусь не впізнала Вас–підморгнувши малим,сказала жіночка.

–Які фото?–запитав Лі.

–Ну...–протягнув Ха Ру і діставши телефон з карману,показав те саме фото,яке малі зробили,коли двоє старших спали в одному ліжку.

–Ви...що ви..як ви...Вибачте пані Хван,я...–почервонів Фелікс.Господи,це фото було неймовірне,але що могла про нього подумати мама його друга, коли побачила це..

–Та що ти,не вибачайся я все розумію,ви дуже милі на фото–посміхнулася жінка.-йдемо їсти,я приготувала суп,поки вас не було.

Всі направились на кухню,а Фелікс зупинив Ха Ру.

–Ха Ру,слухай..скинь мені це фото будь ласка..–соромився Лі.

–Хаахах,скину скину–посміявся хлопчик і вони нарешті пішли їсти.

***

–Ей,Лікс,я вдома-почулося біля вхідних дверей,коли сам Лікс і пані Хван розглядали його дитячі фото.–мама?ви тут що робите?

–Я приїхала тебе побачити взагалі-то,дехто ж ніколи до мами з татом і брата не приїде–невдоволено сказала пані Со Хі,піднявшись з дивану і підійшовши до сина.

–Ну мааа–протягнув Хьонджин і поцілувавши жінку в щоку,міцно обійняв її.Та лиш посміхнулася.

–Синку,завтра зранку приїдь в офіс до батька і візьми з собою речі на пару днів.

–Щось сталось?

–Не зовсім.Наш юрист звільнився,а з документами щось не так,товар не пропускають на портах,терміново юрист потрібен,а ти сам знаєш,що довіряти аби кому він не може,тож ми вирішили попросити твоєї допомоги,поки татовий друг їде з Італії,так як ти вже на 3 курсі тобі можна працювати..але це тільки на пару днів,не більше.

–Ну...гаразд,а універ?

–Я домовлюся,дякую синку–посміхнулася жінка.–Що ж ми вже поїдемо,я хочу до мами Фелікса на чай зайти,як раз Сун Ок завезу.

–Коли ви подружитися встигли?–здивувався Хван.

–Коли наші молодші діти кожен день один до одного відпрошувалися,а старші,як виявилося...–жінка зупинилася і перевівши погляд на Лі,який в мить залився фарбою,посміхнулася.–ми підемо.