О,які гарні...єнотики(?)

168 20 0
                                    

Чонін ледве відкрив очі і одразу почав нащупувати тіло Синміна,якого він минулої ночі не відпустив до своєї кімнати,змушуючи залишитись спати з молодшим в його кімнаті.Проте старшого поруч не виявилося.Чонін різко піднявся та оглянувся в надії,що старший сидить на диванчику чи за столом в його кімнаті.Ні.Його не було.Ян підійнявся повністю і направився оглядати квартиру,в пошуках Кіма.Кімната Синміна,ванна,вітальня-пусто,ніде його не було.Залишилася тільки кухня.Чонін переступив її поріг,і піднявши погляд,побачив перед собою свого старшого у фартусі,який старанно намагався повторити те,що робила якась тітка та відеоуроці.Ян не втримавшись,підбіг до Синміна,обіймаючи того зі спини.

-О,ти вже прокинувся?-з посмішкою запитав Кім,ледве повернувши голову вбік,до молодшого.

-Я злякався,коли прокинувся сам-сумно, і ще сильніше притискаючись до старшого,відповів Чонін.

-Та я тут..-Кім повернувся передом до Яна з тарілкою,на якій лежали бутерброди з мордочками лисинят.

-О,які гарні...єнотики(?)-не впевнено відповів Чонін.

-Та не єнотики це,це лисеннята!Я робив все як ця тітка робила але..-почав возмущатися Синмін, показуючи Чоніну те,як мало вийти,але його перервали.Перервали поцілунком у губи.Через секунду молодший відсторонився і підняв погляд на повністю червоного Синміна.

-Я..ти..-не міг зв'язати і двох слів Кім.-Ми мали поговорити про це сьогодні..

-Так.Я хочу сказати лиш те,що я кохаю тебе вже довго і хочу бути з тобою.Я зрозумію тебе,якщо ти не повіриш,я буду чекати,поки ти не вирішиш і буду доводити тобі мої почуття-впевнено проказав Ян.В його голосі не було ні краплі сумніву,здавалося,він справді був щирим.Його обличчя та дії видавало його переживання.Очі бігали,руки перебрали рукава кофти і те,як він закусував губу..

-Я..я теж дуже люблю тебе і..я вірю тобі,доводити не потрібно..-невпевнено відповів Кім.

-Тож..ти хотів би бути моїм хлопцем?

-Я..так-коротко відповів Синмін і через секунду його вуста знову накрили інші,але вже більш нагло,по-власницькі,але це залишався ніжний поцілунок,руки Чоніна блукали на талії старшого,коли той обережно обхопив руками обличчя Яна.

***

-Та що за...якого всі йдуть,а психологи і хірурги дома сидять?-возмущався Фелікс,по дорозі до універу.

Найяскравіша посмішка Where stories live. Discover now