Не по плану

20

Бель мовчки взяла стакан і випила все до останньої краплі.
Пен розчинив стакан в повітрі і почав спостерігати за її реакцією.

П: Як себе почуваєш?

Бель: Ніби воду випила.

П: Зрозуміло.

Пен зник і опинився біля входу до відділку.

П: Хоть би спрацювало.

Він випив зілля з колби і відчув одразу якісь зміни. Щось творилося в нього всередині.

**В Уляни**

Проснувшись тільки розумом, я відчула, що знаходжуся в просторі. Я літаю..?
Я почула через туман в голові якісь голоси. Вони були ніби десь по ту сторону туману. Я пробиралася подумки між ним і нарешті звук ставав все більш голоснішим. Я змогла відкрити очі, але вони передавали дуже розмиті і темні картинки. Слухом я почула звук з правої сторони. Обернувши туди голову я почула:
"Народ, дивіться! Вона відкрила очі."

Це був дуже знайомий голос, але через туманність розуму я не змогла згадати хто це був. Потім через деякий час голоса зникли і туманність також. Я побачила, що була в відділку поліції, але таке відчуття, що я тут пробула більше ніж 100 років. Все було в коренях дерев, але найбільше, що мене насторожило, що я була в оковах і лежала на землі.
Напевне, що коли я впала з висоти то змогла прокинутися. В голові був коловорот.
Невже Пен все-таки запхав в мене всі спогади?
Я попробувала встати, але сил категорично не вистачало.

П: Ні..

Знайомий голос пролунав, як ехо.

У: Пітер..?

П: Я запізнився..

У: Що сталося?

Він підійшов до мене і почав читати закляття для зняття ланцюгів.

П: Румпельштільцхен розпилив на мене запах диявольської квітки, яка дає агресивність, відвертість і рішучість. Саме в тому стані я тебе сюди помістив. Але зараз коли я зміг звільнитися процес закінчився.

У: Процес чого..? Скажи, що це не те про що я думаю..

П: Нажаль...

Нарешті ланцюги спали з рук Уляни і вона постаралася встати, але без допомоги Пітера в неї це не вийшло.

У: Назад їх віддавати занадто довго. Тому краще йди розберися з Героями.

П: Я вже розібрався з ними.