Кохання з піску та болю

Розділ 5. Дамір

Будуй сьогодення, а не згадуй руїни минулого.

Вислуховування лайна зрання – прекрасна процедура, щоб точно прокинутися. На мені кандура, бо бачився з чоловіками, які прибули з Іраку й Ірану. Батько встиг зіпсувати настрій, тому вже був злий, як чорт. Коли проїжджав повз аеропорт, то побачив Таамира. Хлопець був надто нервовим і дивним, озираючись на машину. Що сталося?

– Ти чого тут? – запитав у друга, а той стиснув щелепу.

– Забирав документи, які передала Дільшах, – дівчина працювала стюардесою та перевозила деякі папірці, коли була потреба.

– Зрозумів. Архітекторка коли прилітає? – недбало запитав у нього.

– Завтра, – відповів і нервово переступав із ноги на ногу. Мій телефон задзвонив, а на екрані красувалося ім'я «Ірида».

– О Аллаху, – прошепотів.

– Відповідай дружині, – він ніколи не був уїдливим.

– Що відбувається? – не розумію та напружуюся.

– Просто поспішаю, – вигинаю брову.

– Підкинеш? – розвертаюся до його машини.

– Я везу речі до притулку, – Таамир часто це робить, тож там точно немає місця.

– Побачимося в понеділок. На вихідних мене не буде в місті, – нагадую.

– Щасти на конференції, – киваю та йду до свого водія. Звертаю увагу на машину друга, щоб роздивитися те, що всередині. Нічого не видно. Дурна затія...

Я б міг сказати, що провів вихідні чудово, але це була повна лажа. Втомився, як собака, Ірида теж додавала масла у вогонь, батьки тиснули з темою «Діти – спадкоємці». Ніхто й гадки не мав про те, через що пройшов я. Вони бачать сильного чоловіка, але не помічають важливих нюансів. Коли смуток накриває, то йду до квартири, де давно не пахне життям. Я не продаю її та не здаю, бо звинувачую себе в чортовій трагедії...

У цьому місці все ще є меблі та фотки, але не всієї родини. Мене не цікавить нічого, крім однієї кімнатки. Рожеві шпалери, на яких намальовані кумедні єдинороги, невеличкий диванчик, де лежать м'які ведмеді, пуф, що все ще зберігає її слід, біла шафа, наповнена сукнями... Сідаю на ліжко та гладжу ніжну ковдру... Я тут втрачаю сили та набираюся їх, аби продовжувати жити. У мене забрали шанс на те, що хотів би... Дамір Асгар не має ідеальних сторін, які так хочуть бачити рідні. Спадкоємець, спадкоємець, спадкоємець... Їм начхати, що все ще переживаю той день. Батькові давно байдуже, адже він подібний до каменя... Тієї ночі... Я зрозумів, що радий тому, що кажуть лікарі про мене... Нехай той вирок і був для когось страшним, але я знайшов у ньому якийсь сенс...