Кохання з піску та болю

Розділ 7. Дамір

Той, хто кричить про кохання, сам і не чує свого серця.

Я вніс ту каву до списку улюблених після того, як вона полетіла. Усі ті роки забороняв собі звинувачувати дівчину, адже ми не обіцяли нічого одне одному. Тільки ось мені чомусь хотілося бачити небесні очі довше, ніж 14 довбаних днів. Одразу ж, щойно Айс полетіла, батько підкинув нове ярмо на шию. Ірида. Я відтягував 6 місяців, щоб знайти блондинку та привезти сюди... Це був найризикованіший вчинок у моєму житті, чорт забирай. А що побачив? Щасливу сім'ю... Мене просто закрили в куполі, залишивши задихатися. «Син шейха не має права впасти так низько, Даміре. Знімай скорботу. У тебе є інша наречена»... Я ненавидів і батька, і матір, яка мовчала, і весь світ. Чи був вибір? Напевно... Не мав сил на опір, тому запропонував їй такий варіант. А зараз... Величезна хвиля з безвиході загрожувала накрити.

Айріс можна було впізнати звідусіль... Біле волосся та до біса вільні очі... Усмішка... чортова усмішка трощила навіть мої дивні внутрішні бар'єри. Я ненавидів дотики не через те, що хтось зробив мені боляче. Майже, але не зовсім так. Я зневажаю їх, адже вони – брехня. Дотики – віртуальна гра, де ти пірнаєш у сюжет, а потім реальність дає ляпаса. Хто захоче побачити мої шрами? Ви скажете, що це нісенітниця? Ні. Величезна натягнута шкіра, що відрізняється кольором, та й не має колишньої краси, розплескалася від шиї до попереку. Вона стала нагадуванням про гру та неправдивість, втрату та руйнування.

Мені хотілося загубитись у невеликій квартирці, яку викупив у одного старого. Він був письменником. Відомим, якщо бути точнішим. Сини забули дорогу сюди, а дружина померла ще 3 роки тому. Я був тим, хто приходив до нього, щоб прикрасити самотні вечори. Ми з ним збиралися щопонеділка, бо цього дня не було його улюбленого серіалу.

У магазині набрав деякі штуки, які йому подобаються: м'яке печиво, гранатовий сік, обов'язково морозиво, солодощі й інше. Тут людно, але я звик. Очима обнишпорив потрібні полиці та мчав до фруктів, щоб узяти фініки. Побачивши банани, зрозумів, що не зможу встояти. Я обожнюю їх. Швидко прямував туди, але біле волосся зачепилося за мій значок троянди на одязі. Невеличкий символ одного з готелів «Троянди пустелі», що став першим, який увійшов до світового списку найпопулярніших. Я й сам не зрозумів, як заніс Айс у якусь кімнатку, що була відчинена. На безіменному пальці була дурна каблучка, що означала відданість. У місцевих газетах писали про прекрасну подружню пару, що живе душа в душу трохи більше 5 років. Новини виткані з брехні. Чому ніхто не говорив про те, що сталося 6 років тому? А? Чому вони не згадували про той день, який перевернув життя Даміра Асгара? Чому люди вірять усьому, що напишуть редактори? Хтось поцікавився причиною, через яку не їжджу за кермом? Ні. Їм треба знати, що не купаюсь у ванній, адже не хочу, щоб вода оточувала всюди? Хтось запитав мене: «Як ви пережили втрату Райхан?» Ніхто. Чоловіки та жінки з'їли брехню, якою нагодував шейх. Ось і все.