Анонімний щоденник...

23.04

У кожної людини свої особисті проблеми, так було і буде завжди. Будь-яка проблема є дійсно важливою та болючою, якщо ви її такою вважаєте. Та на мою думку, ледь не найболючіше, що можна відчути - це, бажання та страх цього одночасно. Коли ти хочеш щось чи когось, але лишень від самої думки тобі стає настільки моторошно, що хочеться просто розчинитись у своєму теплому ліжку. Це відчувається як пекло на Землі. І вогонь пекельний ти відчуваєш всередині себе. Тобі, здається, тебе пожирає. Повільно томиться в грудях, та згодом тобі і подих зробити не дозволяє. Ти наче не живеш. Надодачу до цього всього є ще й власні думки, які точно і без жодних промахів б'ють у твоє слабке місце, вражаючи в серце. Звісно, без промахів, це ж твої думки...

Тобі може бути начхати на думку інших, та власна критика та ненависть до себе завжди відчувається по-іншому. Зазвичай починається все з "крихітної" та "невинної" фрази. Неймовірно наскільки слова можуть бути сильними та гострими, як лезо. Один неправильний рух - і ти стікаєш кров'ю. Іноді я прикидаюсь, що мені начхати на інших. Та насправді їх слова дещо та й таки значать. Коли вони приємні, це допомагає, та коли це критика, отут і наближається небезпечний і вирішальний момент. Як ти відреагуєш і що зробиш? Дозволиш себе поранити чи проігноруєш і пропустиш колючі слова повз вух? На жаль, дуже часто я комбіную. Що я маю на увазі? Я вдаю наче мені начхати, не даю приводу для радості людям, та насправді їх кляті слова ще надовго залишаються в моїй голові, застрягнувши так, що через певний час може здаватись, що вони там були завжди і це правда. Ні! До біса це все! Ніхто, окрім тебе, не може сказати, хто ти є насправді. Ти і тільки ти сам себе визначаєш. 

Але що як власний голос каже тепер те саме? Що робити? Не знаю... Тепер я також заручник цією ситуації. Я знаю, що зі мною все гаразд, я не повинна почуватись так, як почуватись, але, на жаль, ще не винайшли кнопку вимкнення емоцій чи думок. Мені сумно без причини, саме тому я не кажу про це людям, бо більшість людей ніколи не зрозуміють тебе. Ні, вони, звичайно, можуть, але якщо тільки справді захочуть, а це буває раз на мільйон. Тож тебе запитують: "Що сталось?". А ти не знаєш і мовчиш далі...

Виходи з таких станів ніколи не є простими і легкими для нас. Пливти проти течії ніколи не було зручнішим і простішим, ніж за течією. Але знаєте що? Певно що, вам потрібно це почути. Втонути теж легше, ніж виплисти на поверхню та врятуватись...

Мабуть, в цьому житті кожен має дійти до висновку, що усім потрібні близькі люди для хорошого життя, але не потрібно забувати, що насправді покластись ти можеш тільки на себе. Ти - це та людина, яка була з тобою завжди. Коли ти плакав, сміявся, помирав всередині, захидаючись від сліз в порожній кімнаті. Але ти був там. Ти бачив, ти знаєш, як ти почувався в той момент. І знаю, що нізащо не хотів би це пережити бодай раз. Розумію. Тож якщо ти відчуваєш, що повертаєшся туди, в ту прірву, просто збав темп. Благаю, не заганяй себе в темряву. Щоб вибратись з неї, доведеться запилити вогонь, освітити свій шлях яскравим світлом - ідеєю чи метою. А коли ти не хочеш нічого, окрім як померти чи зникнути, надзвичайно складно буде віднайти ці сили в собі. Завжди краще не доводити себе до такого стану, ніж вибиратись звідти. Відпочиньте, поговорвіть з людиною, яку ви знаєте чи ні, перестаньте так сильно тиснути на себе. Ти все робиш правильно. Ти робиш все, що у твоїх силах. І навіть не смій думати, що "могла би й краще".

Слова, які так одного разу були потрібні мені...