І завжди щось не так. Навіть стараючись зі всіх сил, для певних людей ти завжди будеш не таким, незручним. Різні ситуації доводять, що намагаючись здобути любов від когось конкретного, ти автоматично втрачаєш її від іншої людини. Пекуче відчуття залишається всередині, випалюючи там ту надію, що досі залишалась. Найскладніше в такі моменти зберегти холоднокровність і не піддатися емоціям. У момент втрати контролю над собою, вони – наш найголовніший ворог. Ворог, який є частиною нас, що робить його майже непереможним. Біль тупий, ниючий, від якого важко сховатися.
З наміром зробити щось корисне та приємне для людей, все ще існує великий ризик, що ти отримаєш докір, бо за бажання завжди можна знайти дрібницю, до якої можна висловити тисячу претензій.
Те, що мене найбільше ранить, що з такими зусиллями рвуться тільки до того, щоб дорікнути, а щоб спокійно висловитись чи вирішити проблему, вже сил не вистачає. При наявності варіанту просто спокійно пояснити те, що не подобається, він обрав інший – злитися, навіть не намагатись нічого пом'якшити. То чи є все ж таки сенс старатись? Не хочу.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Анонімний щоденник...
Non-FictionЧи відчували ви коли-небудь, що тебе розриває зсередини через емоції, які вириваються на волю? Ти намагаєшся їх стримувати до останнього, а потім ти зачіпляєшся за дверну ручку - і все. А я відчуваю і все більше забуваю відчуття, коли душа не рветь...
