21. Прощавай моє серце...

749 73 5
                                    

Маттео

Кілька годин я намагаюся стримувати себе  щоб не увірватися в операційну де зараз рятують мою дівчинку.
Кілька годин я намагаюся не зійти з розуму.
Мої думки змушують мене боятися того що може бути.

Вона бачила як я вбив людину.
Вона знає що я зробив.
Вона тікала від мене.
Вона зараз бореться за життя через мене.
Вона боїться мене...

—БЛЯТЬ!!! - закричав я.

Весь неконтрольований гнів на себе, вся огида на себе за те що не вберіг її випливає на поверхню.

Б'ю кулаком в стіну сподіваючись на фізичний біль, але болі немає. Я не відчуваю нічого окрім люті на себе.

Що якщо з нею щось станеться?

Що якщо вона...

Ні. - прошепотів.

Я не знаю що робити.

Я не знаю як мені повернути її.

Як зробити так щоб вона знову щиро посміхалася мені?

—Хто родичі Лукерії Річчі? - я різко  підійшов до лікаря який щойно вийшов.

—Я її чоловік. - він злегка завагався. —Вона в порядку?

—Загрози життю немає.

—Тобто все гаразд?

—Залишиться лише шрами, але їй також потрібно спостерігати за прийомом їй важливих ліків. Адже через астму та проблеми з серцем їй також потрібно контролювати своє здоров'я.

Вона жива - це головне.

— Чи можу я зайти?

— Після того як її перевезуть в палату.

Я чекаю коли я нарешті зможу побачити її, а після буду вимолювати у неї прощення за все що сталося. Я розумію, що не гідний навіть її волоска на голові, про яке прощення взагалі може йтися?

Але я не зможу без неї - вона промінь світла в моєму житті, що робить мене щасливим і без неї я просто не зможу.  Помру, але ніколи не відпущу.  Якщо захоче щоб я пішов то тільки в могилу, тому що я просто збожеволію знаючи що вона тут але не маючи змоги глянути на неї, торкатися її, обіймати цілувати я блять не зможу...

Пульс 101 Where stories live. Discover now